Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Гуріна М.I.

Кобилянського М.Г.

Горбатюка С.А.

Загороднього А.Ф.

при секретарі судового засідання Проценко О.О.,

з участю представника позивача Поліщука С.А., представника відповідача Волянського Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (відділення Фонду) до спільного Iзраїльсько-Українського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "БВС Промаркетсервіс ЛТД" (Товариство) про стягнення штрафних санкцій

у с т а н о в и л а :

У червні 2005 року відділенням Фонду заявлено позов до Товариства про стягнення штрафних санкцій розміром у 3209,52 грн. за порушення вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07 вересня 2005 року, у задоволенні позову відмовлено.

Новим рішенням Київського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року позов задоволено. З відповідача на користь відділення Фонду стягнуто 3 209,52 грн. штрафних санкцій, а в доход держави з нього ж стягнуто 153 грн. мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У поданій касаційній скарзі Товариство, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати рішення останнього та залишити в силі рішенні суду першої інстанції, яке було скасоване помилково.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги з наступних підстав.

Правилами ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) підприємствам встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

Відповідно із п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок

працевлаштування інвалідів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. N 19 (19-2002-п) ) підприємства:

-у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштуваня інвалідів;

-щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

-визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

-інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

-створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

-запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

-розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Підприємство, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, зобов"язане щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце незайняте інвалідом, відповідно із вимогами ст. 20 згаданого Закону.

Судом першої інстанції встановлено, що середньооблікова чисельність

штатних працівників облікового складу підприємства у 2004 році становила 63 особи, тобто для інвалідів повинні бути створеними три робочих місця, а фактично працевлаштовано лише дві особи.

Посилаючись на те, що законом на підприємства покладено обов"язок створення робочих місць, а не обов"язок працевлаштування інвалідів і те, що відділенням Фонду не надано доказів про направлення до Товариства інвалідів у працевлаштуванні яким відмовлено - суд позов залишив без задоволення.

Скасувавши рішення і постановивши нове, про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійсні обставини справи з"ясував неповно, а висновок про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій є помиковим.

Зокрема, поза оцінкою суду залишився той факт, що у звітах Товариства до Подільського районного центру зайнятості за 2003 -2004 р.р. вільні вакансії для інвалідів не зазначалися.

За таких обставин апеляційний суд, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.202 КАС України (2747-15) правильно скасував незаконне рішення і дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог щодо належного створення робочих місць для інвалідів та своєчасного інформування про це державній службі зайнятості, а тому на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) правильно задовольнив позов.

Доводи касаційної скарги стосовно порушення апеляційним судом норм матеріального права є непереконливими і суперечать вимогам ст. 19 згаданого Закону та п.14 Постанови.

Так, наведені у скарзі доводи про те, що підприємство у звіті про вільні робочі місця не може зазначати потребу у працівниках-інвалідах без наявності самого інваліда є помилковими, оскільки створення відповідної кількості робочих місць визначається чисельністю штатних працівників і не пов"язується з конкретною особою, а без повідомлення про наявність вакансії некоректно зазначати, що жодного інваліда для працевлаштування відповідними установами не направлялося.

За правилами ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись наведеним, ст.ст. 223, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу спільного Iзраїльсько-Українського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "БВС Промаркетсервіс ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Київського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .