Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Івановій Ю.В. розглянувши за участю представника позивача Невенчаний Д.М. - дов. б/н від 07.07.2012р., представник відповідача Котлярова О.В. - дов. № 87/10/10-024 від 03.03.2012р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Євпаторійський винзавод»

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальність «Євпаторійський винзавод» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТМЦ та послуги отримані від контрагента та оплачені, податковий кредит сформований у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) на підставі отриманих від контрагента податкових накладних, у зв'язку з чим, висновки відповідача, що викладені в Акті перевірки від 14.03.2012р. щодо заниження податку на додану вартість в розмірі 943056,32 грн. є безпідставними та необґрунтованими, та відсутні підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Також, позивач зазначає, що період, який був охоплений перевіркою вже неодноразово перевірявся.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно за порушення позивачем приписів Податкового кодексу України (2755-17) , а саме під час перевірки встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 943056,32 грн., у зв'язку з чим збільшено грошове зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Також, відповідач зазначає, що податкові накладені заповнені не в повному обсязі, відсутні товарно-транспортні накладні, договори укладені позивачем з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Під час розгляду справи представником відповідача надані додаткові письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції, у судовому засіданні 11.09.2012р. представник відповідача підтримав свою позицію, що викладена у запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

З 22.02.2012р. по 05.03.2012р. відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.06.2010р. по 31.07.2010р.

За результатами проведення вказаної перевірки, 14.03.2012р. складений Акт № 103/22-03/33271192, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, зокрема п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість на суму 943056,32 грн., у тому числі за період: червень 2010р. - 370488,44 грн., липень 2010р. - 572567,88 грн., який покладений у підставу прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1178820,00 грн., у т.ч. 943056,00 грн. за основним платежем та 235764,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) , тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у періоді, що був охоплений перевіркою.

Законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.09р. між позивачем та ТОВ «Таврида Інвест» укладено Договір комісії № 1/09/ЕВ на реалізацію алкогольної продукції. Згідно Договору комісії ТОВ «Таврида Інвест» зобов'язалось за дорученням позивача здійснювати, на платній основі, і від свого імені укладання та виконання угод з продажу та/або постачання продукції: алкогольних напоїв виробництва ТОВ «Євпаторійський винзавод» (п. 1.1 1.2). Відповідно до п. 1.5. ТОВ «Таврида Інвест» мало право укласти договір субкомісії з третьою особою, залишаючись відповідальним за її дії перед позивачем. Згідно з пунктами 3.3., 3.4. Договору позивач (Комітент) зобов'язувався компенсувати ТОВ «Таврида Інвест» (Комісіонер) транспортні витрати та витрати на організацію послуг з реалізації продукції Комітента на підставі акту наданих послуг, що підписується сторонами Договору щомісячно. На виконання зазначеного Договору ТОВ «Таврида Інвест» (Комісіонер) було надано Акт виконаних робіт від 30.06.2010р. на компенсацію транспортних і маркетингових послуг № ЕВ-30.06.2 на суму 1742930,65 грн., у т.ч. ПДВ 290488,44 грн. Також комісіонером надано Звіт від 30.06.2010р., який складено на підставі звіту субкомісіонера - ТОВ «Кронос-Логістікс» від 30.06.2010р., згідно субкомісійного Договору № 1969 від 16.09.2009р. 30.06.2010р., позивачем отримано податкову накладну № 30.06-2 на загальну суму 1742930,65 грн., у т.ч. ПДВ 290488,44 грн.

18.09.2009р. позивачем (покупець) укладено з ТОВ «Таврида Інвест» (продавець) Договір купівлі-продажу № 1/09/ТИ. У виконання зазначеного договору ТОВ «Таврида Інвест» поставило позивачу у червні-липні 2010 року ТМЦ на загальну суму 3915407,29 грн., у т.ч. ПДВ 652567,88 грн., за видатковими накладними: № 130 від 10 червня 2010 року, № 140 від 12 липня 2010 року, № 141 від 30 липня 2010 року, № 142 від 30 липня 2010 року, № 143 від 30 липня 2010 року, № 144 від 30 липня 2010 року, № 145 від 30 липня 2010 року, а також позивачем було отримано податкові накладні: № 10/06-1 від 10 червня 2010 року, № 12.07-1 від 12 липня 2010 року, № 30.07-1 від 30 липня 2010 року, № 30.07-2 від 30 липня 2010 року, № 30.07-3 від 30 липня 2010 року, № 30.07-4 від 30.07.2010 року.

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704 (z0168-95) ) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Оглянувши у судовому засіданні податкові накладні (належним чином завірені копії залучені до матеріалів справи) суд вбачає, що вони видані у відповідності до норм діючого на той час законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168 (168/97-ВР) .

Таким чином, зміст правочину з вищезазначеним контрагентом не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, господарські операції спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару (послуг), керуючись зазначеними вище положеннями п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені зазначеному контрагенту в ціні товару (послуг) згідно зазначених вище податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що хоча приписи п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., кореспондуються із вищезазначеними приписами ст. 7 Закону № 168, але відповідач не мав правових підстав робити висновки про порушення позивачем законодавства, яке не було чинним у періоді, що був охоплений перевіркою.

Щодо позиції відповідача стосовно неповного заповнення податкових накладних, суд такі твердження відповідача вважає неспроможними з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд зауважує, що дотримання вимог законодавства до змісту податкової накладної є обов'язком особи, яка видає податкову накладну, тобто контрагента та позивач, як отримувач податкових накладних, не порушив вищенаведену норму тому, що не заповняв спірні накладні.

Крім того, наявні в матеріалах справи належним чином завірені копії податкових накладних, на думку суду, містять всі необхідні реквізити.

Також, суть спору полягає в тому, що на думку відповідача операція із контрагентом - ТОВ «Таврида-Інвест» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною, оскільки зокрема відсутні товарно-транспортні накладні.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні заперечення відповідача на позов, не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ТОВ «Таврида-Інвест» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Таврида-Інвест» свої обов'язки виконали в повному обсязі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що товар (послуги) не тільки отримані позивачем, але й сплачена їх вартість.

Суд також вважає за необхідне зазначити, законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Більш того, відповідачу відомо було про пошкодження товарно-транспортних накладних в наслідок аварії в архівному приміщенні позивача, що підтверджується вхідним штампом відповідача на листі позивача від 21.02.2012р.

Разом з тим, суд вважає за необхідне також зазначити, що з 15.10.2010р. по 02.11.2010р. відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту, податкової декларації з ПДВ поданої за липень 2010 року. Згідно довідки № 1949/234-4/33271192 від 09.11.2010р. порушень податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Таврида Інвест» встановлено не було. Суд зауважує, що з 10.08.2011р. по 07.09.2011р. відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період із 1 04.2010р. по 30.06.2011р. Згідно Акту перевірки № 2096/23-2/33271192 від 21.09.2011р., порушень законодавства у взаємовідносинах позивача з контрагентом ТОВ «Таврида Інвест» виявлено не було.

Отже, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 943056,00 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 943056,00 грн.

Отже, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 943056,00 грн., то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 235764,00 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012р.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0000272304 від 22.03.2012р. не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

В судовому засіданні 11.09.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено та підписано 17.09.2012 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69- 71, ст.ст. 160- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби № 0000272304 від 22.03.2012р.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.