2а-8578/12/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість - 31.07.2012 Прийняття

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового та цивільного законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 21.09.2011 р. № 981 (981-2011-п) прийнято рішення про припинення (реорганізацію) Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 20.10.2011 р. № 1074 (1074-2011-п) , права та обов'язки переходять до новоутвореного органу з дати передачі повноважень. Суду, представником відповідача надано докази передачі повноважень (Передавальний акт від 12.03.3012 р.)

Таким чином, єдиним правонаступником Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва є Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

31.07.2012 р. в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про заміну відповідача на належного у зв'язку з реорганізацією. Позивач проти заявленого клопотання не заперечував.

Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва на належного відповідача - Державною податковою інспекціє у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах і ТОВ "Екосвіт Україна" за період з 01.08.2011 p. по 31.08.2011 р.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Екосвіт Україна" ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 01.07.2011 р. № 58, за яким, ТОВ "Екосвіт Україна" як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача, як покупця, товар -будівельні матеріали, а останній, в свою чергу, зобов'язувався, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар -будівельні матеріали, ТОВ "Екосвіт Україна" були видані позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні від 01.08.2011 р. № 30 на загальну суму 536 528,15 грн. (в т.ч. ПДВ -89 421,36 грн.), від 25.08.2011 р. № 85 на загальну суму 70 527,14 грн. (в т.ч. ПДВ - 11 754,52 грн.); податкові накладні від 01.08.2011 р. № 1 на загальну суму 536 528,15 грн. (в т.ч. ПДВ - 89 421,36 грн.), від 25.08.2011 р. № 17 на загальну суму 70 527,14 грн. (в т.ч. ПДВ -11 754,52 грн.). Оплата придбаного товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 17.08.2011 р. № 119, від 26.08.2011 р. № 217, від 09.09.2011 р. № 239, від 09.09.2011 р. № 238, від 13.09.2011 р. № 247, від 15.09.2011 р. № 252, від 03.10.2011 р. № 292. На думку позивача, зазначені документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит в сумі сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар -будівельні матеріали -101 175,88 грн.

В той же час, до управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Оболонському районі м. Києва листом від 16.11.2011 р. за №19726/7/23-4010 надійшла від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва для використання в роботі довідка від 11.11.2011 р. за № 1370/3-23-40 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Екосвіт Україна" щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків покупцями за серпень 2011 року. У довідці зокрема вказано, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано висновок від ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.11.2011 р. б/н щодо наявності ознак "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Екосвіт Україна". ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт незнаходження за юридичною адресою: м. Київ, вул. Лесі Українки, д. 26 М. В ході відпрацювання СГД у ланцюгу постачання було встановлено СГД з ознаками фіктивності, що підтверджено експертним дослідженням, за висновком якого встановлено ознаки підробки.

В акті перевірки відповідач зазначив: «В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) для ТОВ ТОВ "Екосвіт Україна" підприємствами-постачальниками, що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Екосвіт Україна" та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. l,2 ст.215, пп.5 ст. 203 Цивільного кодексу України і нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Враховуючи те, що у ТОВ "Екосвіт Україна" відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції ТОВ "Екосвіт Україна" не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ».

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про безтоварність операцій між ТОВ "Екосвіт Україна" та позивачем, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб та ухилення від сплати податків, а також про те, що правочин (договір), укладений між ними суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, a отже є нікчемним. Крім того, податкові накладні, видані ТОВ "Екосвіт Україна" на користь позивача у серпні 2011 року, не прийняв у якості підтвердження податкового кредиту в силу їх юридичної недійсності.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.01.2012 р. № 34/23-6/3103581 в якому з посиланням на порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201.2. ст.201 Податкового кодексу України, зроблено висновок про заниження податку на додану вартість у сумі 10117,00 грн., у тому числі, за серпень 2011 р. на суму 101 176,00 грн.

На підставі акта перевірки від 19.01.2012 р. № 34/23-6/3103581, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 р. № 0000182306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 101 176,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25 294,00

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України (254к/96-ВР) та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а) п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379 (z1333-11) , визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі довідки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 11.11.2011 р. за № 1370/3-23-40 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Екосвіт Україна" щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків покупцями за серпень 2011 року, з огляду на вимоги ст. 83 Податкового кодексу України, ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України. У той же час, інформація, викладена у довідці була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 19.01.2012 р. № 34/23-6/3103581, без дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення від 01.03.2012 р. № 0000182306, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 12.01.2012 р. у справі № 2a-19073/11/2670 за позовом ТОВ "Екосвіт Україна" до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними дій, визнані незаконними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва по проведенню зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями за серпень 2011 року, що оформлені довідкою "Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків-покупцями за серпень 2011 року" № 1370/3-23-40 від 11.11.2011 р., яке на даний час набрало законної сили (Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 р. постанова Окружного адміністративного суду міста Києві від 12.01.2012 р. у справі № 2a-19073/11/2670 залишена без змін).

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69- 71, 94, 160- 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецрембуд-2000" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 01 березня 2012 року № 0000182306, про донарахування податку на додану вартість у сумі 101 176,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 25 294, 00 грн.

Судові витрати в сумі 1264,71 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецрембуд-2000" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.