Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Єрмакової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_1, доІнспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про за участю: від позивача - від відповідача -скасування постанови про накладення стягнень № 296 від 13.06.2012, ОСОБА_2, ОСОБА_3ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області (надалі -Відповідач) про накладення стягнень №296 від 13 червня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки відповідачем невірно розраховано розмір штрафних санкцій за виявлене правопорушення, оскільки, по-перше, позивач є платником єдиного податку, по-друге, розмір штрафу розраховано не з вартості послуг з розміщення в кімнаті, що перевірялась, а й з вартості послуг з розміщення і в інших кімнатах та з загального обороту за усіма видами діяльності, по-третє, позивач не надає споживачам готельні послуги, у зв'язку з чим твердження відповідача про невідповідність кімнати №2 вимогам щодо готелів безпідставні. Окрім того, позивач вважає, що норми ДСТУ 4268, вимоги якого ним порушено, носять рекомендаційний характер та не є обов'язковим для виконання.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав безпідставності тверджень позивача про необов'язковість дотримання вимог ДСТУ 4268, оскільки Державні стандарти України є нормативними документами. Розмір штрафу розраховано у відповідності до вимог законодавства, та з врахуванням того, що на момент проведення перевірки позивач перебував на загальній системі оподаткування, що підтверджується його свідоцтвом про сплату єдиного податку на 2011 рік.

В судовому засіданні 19 липня 2012 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

16 травня 2012 року відповідачем на підставі направлення №527 від 11 травня 2012 року на право проведення перевірки з 14 травня 2012 року до 16 травня 2012 року та повідомлення про проведення перевірки №000311 від 3 квітня 2012 року здійснено планову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів.

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №000381 від 16 травня 2012 року (далі -акт), яким встановлено порушення позивачем вимог п. 2, 3 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання послуг, затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України №19 від 16 березня 2004 року (z0413-04) , зареєстровані в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2004 року за №413/9012 (z0413-04) (далі -Правила №19), у зв'язку з відсутністю у номері №2 готелю правил протипожежної безпеки та інструкції щодо дій в екстремальних умовах, внутрішнього телефонного довідника; пп. «б»п. 5.7, пп. «д»п. 5.9, пп. «а»п. 5.10 ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги»(далі -ДСТУ) та ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII (далі - Закон №1023-XII (1023-12) ), через не помаркування у номері №2 готелю електричних розеток, не зазначення на них показників електричної напруги, відсутність ключа комбінованого для відкривання пляшок, поличок для туалетних речей та освітлення над дзеркалом, яке розміщене над рукомийником.

Актом перевірки зобов'язано позивача усунути недоліки, зазначені в акті до 23 травня 2012 року, надати відповідачу письмове підтвердження усунення недоліків та інформацію про вартість наданих послуг засобу розміщення за квітень 2012 року та за І квартал 2012 року. А окрім того, надано позивачу припис до акта з вимогою усунути вказані в акті недоліки.

Як вбачається з акту, позивач вчинив власноручний напис про відсутність зауважень в графі «Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеної перевірки та складеного акта, що мають місце з боку підприємства» та про отримання ним примірника припису.

На підставі вищенаведеного акту відповідачем винесено постанову №296 від 13 червня 2012 року про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»в розмірі 29601,00 грн. за виготовлення (реалізацію) продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів.

Спірні правовідносини виникли з підстав неправильного, на думку позивача, розрахунку накладеного на нього штрафу оскаржуваною постановою, проти чого відповідач заперечує.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-XII (1023-12) (далі - Закон №1023-XII (1023-12) ), цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №1023-XII вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Одним з таких нормативно-правових документів є Правила №19 (z0413-04) , згідно п. 1.1. яких ці Правила регламентують основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення (далі - готелі) усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення (готельних послуг) споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають у готелях або мають намір скористатися готельними послугами), та готелями, виконавцями цих послуг.

В пункті 1.3 вказаних Правил законодавцем розтлумачено значення термінів «готель»та «аналогічні засоби розміщення».

Так, готель -це підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов'язковим обслуговуванням, а аналогічні засоби розміщення -це підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності, що складаються з номерів і надають обмежені готельні послуги, включно з щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів.

З огляду на зміст викладених норм, а також виходячи з системного аналізу положень Правил №19 (z0413-04) , випливає беззаперечний висновок, що як поняття готелі, так аналогічні засоби розміщення вживаються у даному нормативному акті під одним єдиним терміном «готелі», та лише з метою розмежування видів та кількості послуг, що надаються в них, їх значення розкривається законодавцем в п. 1.3 Порядку №19 (z0413-04) . У зв'язку з цим, судом не приймаються до уваги твердження позивача, що відповідачем неправомірно вказано в акті про невідповідність перевіряємої кімнати вимогам щодо готельних номерів, що як наслідок призвело до незаконного посилання на ДСТУ, оскільки такі доводи позивача є необґрунтованими та такими, що невірно тлумачать норми права.

Отже, оскільки позивач в позові та в ході розгляду спору, що також підтверджується доказами у справі, підтверджує факт здійснення ним діяльності за КВЕД «55.23.0. Надання інших місць для тимчасового проживання, н. в. г», найменування якої підпадає під визначення «аналогічні засоби розміщення», то вимоги, встановлені Правилами №19 (z0413-04) та ДСТУ поширюються, також, і на нього.

Пунктом 2.3 Правил №19 (z0413-04) встановлено, що готель повинен забезпечити наявність у кожному номері внутрішніх правил проживання у готелі, правил протипожежної безпеки та інструкції щодо дій в екстремальних умовах, перелік додаткових послуг та прейскурант цін на них, відомості про роботу закладів (підприємств) громадського харчування, торгівлі, зв'язку, побутового обслуговування та інших, що розміщені у готелі, внутрішній телефонний довідник.

Таким чином відсутність в кімнаті №2 правил протипожежної безпеки, інструкції щодо дій в екстремальних умовах та внутрішнього телефонного довідника є порушенням вимог п. 2.3. Правил №19 (z0413-04) .

ДСТУ4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення», затверджені наказом Держспоживстандарту України від 23 грудня 2003 року №225 та чинні з 1 липня 2004 року.

Згідно ст. 1 ДСТУ4268:2003 - це національний стандарт, який поширюється на засоби розміщування, призначені для проживання туристів (далі за текстом -засоби розміщування). Стандарт встановлює класифікацію засобів розміщування, загальні вимоги до засобів розміщування та до послуг, які надають у засобах розміщування. Вимоги цього стандарту застосовують суб'єкти господарювання, що надають послуги засобів розміщування.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про стандартизацію» стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року №28 (z0466-05) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 року за №466/10746 (z0466-05) , затверджено Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, зокрема, і готельних послуг та послуг харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності, який, також, містить посилання на нормативні документи (номер пункту або показники), що встановлюють обов'язкові вимоги до готельних послуг, серед яких є ДСТУ.

Таким чином, враховуючи те, що норми ДСТУ є обов'язковими до виконання, а також те, що згідно ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, суд не вбачає протиправності дій відповідача при накладенні штрафу за порушення пп. «б»п. 5.7, пп. «д»п. 5.9, пп. «а»п. 5.10 ДСТУ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Беручи до уваги вимоги вищенаведеної статті, є підстави для висновку, що штраф розраховується саме від повного об'єму як наданих послуг, так і виконаних робіт, та лише у разі виготовлення або одержання товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, законодавцем передбачена можливість застосування штрафу саме виходячи з партії товару, призначеного для реалізації.

Судом встановлено та не заперечується позивачем, що останній надає послуги, у зв'язку з чим, відповідач правомірно нарахував позивачу штраф, виходячи з наданої послуги в цілому.

Також, слід зауважити, що при проведенні перевірки позивач надав перевіряючому свідоцтво про сплату єдиного податку Серії 3 №765178 з терміном дії на 2011 рік, а як вбачається з наявного у справі свідоцтва платника єдиного податку серії Б №708562, його видано позивачу 25 травня 2012 року, що вказує на те, що на момент проведення перевірки позивач свідоцтва про сплату єдиного податку терміном дії на 2012 рік не мав, не отримував та перебував на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим відповідач правомірно нарахував йому штраф у розмірі, який застосовується до суб'єктів господарювання, які ведуть обов'язковий облік доходів і витрат та не є платниками єдиного податку.

Згідно довідки позивача, поданої відповідачу 17 травня 2012 року, вартість послуг по розселенню у квітні 2012 року становить 59202,00 грн.

Таким чином, згідно вимог, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII розмір штрафу повинен складати 29601,00 грн. (59202,00 грн.:100 х50).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, крім іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд при вирішенні даного спору, враховуючи зміст ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіривши відповідність оскаржуваного позивачем рішення відповідача усім вищезазначеним вимогам, дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірності його прийняття, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69- 71, 158- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У задоволенні позову Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України.