Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Кудряшової А.М.,

при секретарі Ждані В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АР Крим

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

До Окружного адміністративного Автономної Республіки Крим звернулося з позовом Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АР Крим до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із вимогами про стягнення заборгованості по фінансовим санкціям у сумі 902,16 гривень.

Позивач та відповідач у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином: відповідача рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження, що зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до вимог ст. 33 КАС України; відповідач про причини неявки не повідомив, заперечень не надіслав.

Суд, враховуючі, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011 (384/2011) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, а також забезпечує збір, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (z0441-02) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 за № 442/6730 (z0442-02) , (далі - Положення про Управління Фонду) управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, останнє, відповідно до покладених на нього завдань, контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків, цільового використання коштів Фонду в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Отже, контроль за правильним нарахуванням, своєчасним та повним перерахуванням та надходженням страхових внесків, інших платежів, здійснюється органами Пенсійного фонду.

Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АР Крим, реалізуючи свої завдання та функції в правовідносинах з фізичними та юридичними особами виступає як суб'єкт владних повноважень, який здійснює владну компетенцію.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з пунктом 5 частини 2 якої компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

З зазначених підстав, спір, що виникає між фізичним, юридичними особами та органами Пенсійного фонду України, у тому числі стосовно відшкодування витрат на виплату пільгових пенсій являється публічно правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (2464-17) , яким встановлено новий єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. ч. 1 ст.1 Закону зазначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону (2464-17) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Дія вказаної норми Перехідних положень поширюється і на сплату внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 5 Закону № 1058-ІV всі відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються виключно зазначеним законом, яким також визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Частиною 1 статті 15 Закону визначено, що платниками страхових внесків є страхувальники, зазначені у статті 14 Закону.

Відповідно до п.5 статті 14 Закону страхувальниками також є застраховані особи, зазначені у п.3 статті 11 Закону: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до п.п. 2.1.3 п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663 (z0064-04) (далі -Інструкція) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі, що обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) є платниками страхових внесків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.04.2006 року зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Джанкойської міської ради Автономної Республіки Крим, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.05.2012 року.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду в Джанкойському районі АР Крим за реєстраційним номером 11-9224.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 являється страхувальником та платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вирішуючи спір щодо стягнення контролюючим органом заборгованості зі сплати штрафних санкцій, суд досліджує питання правомірності їх застосування та стягнення.

Згідно з п.п. 4,6 частини 2 статті 17 Закону № 1058, яка діяла в 2010 році, але повністю втратила чинність з 01.01.2011 року було встановлено, що страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Рішенням № 2102 від 10.11.2011 року про застосування фінансових санкцій за ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку в строки, встановлені законодавством України до ОСОБА_1 застосований штраф у розмірі 902,16 гривень за ненадання до системи персоніфікованого обліку відомостей за 2010 рік на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року.

Перевіряючи обґрунтованість застосування відповідачем фінансових санкцій, судом встановлено наступне:

1. Порушення, за яке позивачем застосовані фінансові санкції, відповідачем вчинено після 01.04.2011 року, тобто після спливу граничного терміну наданні відомостей до системи персоніфікованого обліку.

2. На час вчинення порушення, яке інкримінується відповідачу, стаття 17 Закону України № 1058, яка зобов'язує страхувальників надавати звітність, втратила чинність, тобто з 01.01.2011 року платники внесків та страхувальники не являються зобов'язаними надавати відомості до системи персоніфікованого обліку.

3. Більш того, з 01.01.2011 року пункт 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року, який передбачав відповідальність за ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку, також втратив чинність.

Тобто позивач застосував до відповідача фінансові санкції на підставі норми, яка не діяла на момент її застосування, за порушення, яке не визнане законодавством порушенням на момент його вчинення.

Суд також зазначає, що пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Дія вказаної норми Перехідних положень поширюється і на сплату внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

До 01.01.2011 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) , відповідальність за несвоєчасне подання або неподання звітності регулювалися статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Стаття 106 цього Закону втратила чинність із 01.01.2011 року.

Відповідно, з 01.01.2011 року втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Виходячи зі змісту пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) , органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, при застосуванні пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) в частині регулювання відповідальності за вчинення порушень щодо сплати страхових внесків, допущених до 01.01.2011 року, слід ураховувати норми статті 58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року (v001p710-99) № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

В той же час, якщо діяння перестало бути порушенням в зв'язку зі втратою чинності нормативним актом, що регулював відповідальність за таке порушення, то і санкції, передбачені нечинним нормативним актом, не можуть бути застосовані.

З урахуванням викладеного, пункт 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) в частині повноважень органів пенсійного фонду щодо нарахування та стягнення санкцій за порушення правил сплати страхових внесків та подання звітності слід застосовувати наступним чином.

Органи пенсійного фонду можуть стягувати ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011 року. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) .

Органи пенсійного фонду з 01.01.2011 року не вправі за порушення, вчинені до 01.01.2011 року, нараховувати штрафи та пені, визначені статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.2011 року суперечить статті 58 Конституції України незважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) .

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідачем рішенням № 2102 від 10.11.2011 року ФОП ОСОБА_1 нараховані штрафні санкції на підставі п.5 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за порушення, вчинені після 01.01.2011 року, враховуючи, що зазначена норма закону вже втратила чинність, суд приходить до висновку, що її застосування після 01.01.2011 року суперечить статті 58 Конституції України незважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (2464-17) .

Таким чином, Управлінням Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРК необґрунтовано нараховані відповідачу фінансові санкції в розмірі 902,16 гривень, а тому вони не підлягають стягненню з останнього.

Суд зазначає, що відповідачем рішення про застосування фінансових санкцій самостійно не оскаржувалося, воно не визнане протиправним та не скасовано.

У той же час завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до частини 3 ст. 2 КАС України суд зобов'язаний перевірити, що рішення суб'єкта владних повноважень прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) а законами України.

Законність рішення позивача в судовому засіданні не доведена, навпаки, суд прийшов до висновку про неправомірність застосування до відповідача фінансових санкцій, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача незаконно застосованих фінансових санкцій не можуть бути задоволені адміністративним судом.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з фінансових санкцій в розмірі 902,16 гривень на підставі рішення № 2102 від 10.11.2011 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРК в повному обсязі.

Згідно зі статуєю 94 КАС України (2747-15) у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, і відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються, при цьому якщо судовим рішенням позивачеві відмовлено у задоволенні позову повністю, сплачений ним судовій збір не повертається, тому судові витрати по справі не підлягають стягненню з відповідача.

В судовому засіданні 19.07.2012 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, а постанова у повному обсязі складена 20.07.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158- 163, 167 КАС України, суд -

В задоволені позову відмовити в повному обсязі.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.