ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Iменем України
УХВАЛА
"27" червня 2006 р. Справа № АС-42/104-05
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Нечитайла О.М.
Суддів Пилипчук Н.Г.
Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Шипуліної Т.М.
при секретарі судового засідання Ткачук Н.В.
за участю представників:
позивача: Кобзарь О.М., адвокат дов. від 01.10.2005р.
відповідача: Давидченко К.М. дов. від 08.02.2006р. №
1060/10/10-026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції
по роботі з великими платниками податків у
м. Харкові
на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду
від 10.10.2005р.
та рішення господарського суду Харківської області
від 26.07.2005р.
у справі № АС-42/104-05
за позовом Державного підприємства "Електроважмаш"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у
м. Харкові
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство завод "Електроважмаш" (надалі -
позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із
позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по
роботі з великими платниками податків у м. Харкова (надалі -
відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
від 01.02.2005р. № 0000090811/0, № 00000170811/0, № 0000100811/0
та від 03.03.2005р. № 0000090811/1, № 00000170811/1, №
0000100811/1.
Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя
Яризько В.О.) від 26.07.2005р. у справі № АС-42/104-05 (з
урахуванням уточнень, наданих позивачем) позов задоволено
частково:
- визнано недійсними податкові повідомлення-рішення,
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкова від 01.02.2005р. №
0000100811/0 та від 03.03.2005р. № 0000100811/1;
- визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення,
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові від 31.01.2005р. №
0000070811/0, від 03.03.2005р. № 0000070811/1 в частині
донарахування прибуткового податку з громадян у сумі 81093,99
грн., в тому числі 27031,00 грн. - основного платежу та 54 062,66
грн. штрафних (фінансових) санкцій.
- від 01.02.2005р. № 0000090811/0 та від 03.03.2005р №
0000090811/1 в частині донарахування податку на додану вартість у
сумі 80781,52 грн., в тому числі: 53 854,35 грн. - основного
платежу та 26 927,17 - штрафних (фінансових) санкцій;
в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим,
що висновки акту перевірки по епізодах, щодо яких позовні вимоги
визнано обгрунтованими, не відповідають вимогам чинного
законодавства України, а відтак податкові повідомлення-рішення в
цій частині підлягають визнанню недійсними .
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від
10.10.2005р. у справі № А-42/104-05 (головуючий - Карбань I.С.,
судді Твердохліб А.Ф., Шутенко I.А.) підтверджено правильність
правової позиції господарського суду першої інстанції та залишено
вказане рішення господарського суду Харківської області без змін,
а апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків - без задоволення.
Спеціалізована державна податкова інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові, не погоджуючись з
ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від
10.10.2005р.та рішенням господарського суду Харківської області
від 26.07.2005р. у справі № АС-42/1044-05, звернулась до Вищого
господарського суду України із касаційною скаргою від 27.10.2005р.
№ 10109/10/10-026, в якій просить рішення господарського суду
Харківської області від 26.07.2005 р. та ухвалу Харківського
апеляційного господарського суду від 10.10.2005р. у справі №
А-42/104-05 скасувати повністю та прийняти нове рішення про
відмову у задоволенні позовних вимог.
Вказана касаційна скарга мотивована тим, що перелічені судові
рішення прийняті із порушенням норм матеріального права, а саме:
- п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
- п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
- ст.ст. 9,11,12,14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
.
Відповідно до ст. 210 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
та розділу VI "Прикінцеві та перехідні
положення", в редакції Закону України "Про внесення змін до
Кодексу адміністративного судочинства України" ( 2747-15 ) (2747-15)
від
06.10.2005р. № 2953- IV, який набув чинності з 01.11.2005р.
матеріали справи № А-42/104-05 передані за підвідомчістю для
розгляду Вищому адміністративному суду України.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові
докази в їх сукупності, судова колегія Вищого адміністративного
суду України встановила наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 220 Кодексу адміністративного
судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної інстанції переглядає
судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах
касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм
матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в
касаційній скарзі.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові прийняті податкові
повідомлення-рішення:
- від 31.01.05р., №0000070811/0 яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання за платежами прибутковий податок з
громадян, податок з доходів фізичних осіб у розмірі 182667,01
грн., у тому числі за основним платежем - 60885,07грн. та
121771,94 - штрафних (фінансових) санкцій;
- від 01.02.2005р. № 0000090811/0, яким позивачу визначено
суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану
вартість у розмірі 1542326,13 грн., у тому числі 771163,07 - за
основним платежем та 771163,06 грн. - штрафних (фінансових)
санкцій;
- від 01.02.2005р. № 0000100811/0, яким позивачу визначено
суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у
розмірі 767 470,00 грн. у тому числі 415 500,00грн. - за основним
платежем та 351 970,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За наслідками апеляційного оскарження відповідачем прийняті
податкові повідомлення-рішення від 03.03.2005р. № 0000070811/1,
0000090811/1, 0000100811/1 з тих же підстав та на аналогічну суму
податкового зобов'язання, що і первинні податкові
повідомлення-рішення.
Вказані податкові повідомлення-рішення винесені
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові на підставі висновків
акту перевірки від 27.01.2005р. №83/13-311-18 " Про результати
планової виїзної документальної перевірки Державного підприємства
"Електроважмаш" код ЄДРПОУ 00213121 з питання дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003р. по
01.07.2004р. (надалі - акт від 27.01.2005р.).
Даним актом встановлено наступні порушення:
- ст. 4, ст.5, ст.8, ст.11 ст.12 Закону України "Про
оподаткуння прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
;.
- п.4.2 ст.4, п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 п.п. 7.3.7 п.7.3 ст.7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
;
- ст.2, ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян ( 13-92 ) (13-92)
та п.п. б п.6.1.3 ст.6
Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
;
Судова колегія Вищого адміністративного суду України,
перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
на підставі встановлених фактичних обставин, приходить до висновку
про необгрунтованість правової позиції скаржника, виходячи з
наступного.
1. По епізоду, щодо порушення позивачем нормативно-правових
приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств":
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
- В частині донарахування податку на прибуток за безоплатне
харчування делегацій, то відповідно до, п.1.23. вказаного вище
закону, безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари,
що надаються платником податку згідно з договорами дарування,
іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої
компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних
активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;
роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги
про компенсацію їх вартості;
товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне
зберігання і використані нею в її виробничому або господарському
обороті.
Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, валовий доход - загальна сума
доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого
(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах як на території України, її
континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні,
так і за їх межами.
За змістом підп. 4.1.1.п.4.1. ст.4 вказаного вище закону,
валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт,
послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що
не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу
цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі,
іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів
фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх
первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення
(ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом
відповідно до закону).
Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій правильно
застосували нормативно-правові приписи Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, встановивши, що
донарахування з податку на прибуток по вказаним операціям є
неправомірними, оскільки позивач не отримав доходу за надані
послуги з безкоштовного харчування.
Щодо безоплатно наданих послуг оренди, то відповідно до
п.1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, продаж товарів - це будь-які операції,
що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни,
поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають
передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію,
незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного
надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів
у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання),
доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають
передачу прав власності на такі товари.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, за
вказаними договорами позивач не передавав стороннім організаціям
право власності на таке майно, а в рахунок оплати за надані
послуги по зберіганню такого майна, таким організаціям було надано
право користування ним, а відповідачем в свою чергу, не
підтверджено, що позивач отримав доход від передачі майна на
відповідальне зберігання.
Виходячи з викладеного, висновок господарських судів першої
та апеляційної інстанцій про необгрунтованість такого
донарахування по податку на прибуток визнаються судовою колегією
Вищого адміністративного суду України правомірним.
Посилання відповідача у касаційній скарзі на лист Державної
податкової служби від 22.06.2004р. № 4995/6/15-1116, де
зазначається, що вартість безоплатно наданих товарів відноситься
до валових доходів підприємства судовою колегією Вищого
адміністративного суду України до уваги не береться оскільки
вказаний документ не є нормативно-правовим актом, що має
загальнообов'язкову юридичну силу.
В частині твердження скаржника про неправильний висновок
господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо
встановлення факту самостійного включення позивачем до складу
валового доходу у 4 кварталі 2004 р. грошових авансів отриманих в
3 кв. 2003р. у сумі 1824,6 тис.,. як самостійно виявлена помилка
та відсутність порушення податкового законодавства по даному
епізоду, то судова колегія Вищого адміністративного суду України
вважає за необхідне зазаначити наступне:
Відповідно до ч.1-2 ст. 70. Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, належними є докази, які містять
інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду
докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають
право обгрунтовувати належність конкретного доказу для
підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ч.1-2 ст. 71. Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім
випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В
адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо
доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
адміністративного позову.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому,
всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не
мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність,
допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведені вимоги норм процесуального права,
господарські суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли до
висновку про те, що докази надані позивачем на підтвердження факту
належного врахування у складі валових доходів за друге півріччя
2003р. сум вищезгаданого авансу та відображення їх в податковій
декларації за 2003р., є достатніми для встановлення зазначеного
факту. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали
правову оцінку вказаним доказам у відповідності до
нормативно-правового припису ст.86 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
По епізоду про донарахування позивачу податку на прибуток у
розмірі 80800,00 грн. за безоплатну передачу основних фондів іншим
підприємствам, судова колегія Вищого адміністративного суду
України підтверджує правильність правової позиції господарських
судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 15.1.1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податковий орган має право
самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків
у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095
дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація
була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо
протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму
податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від
такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації
не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Як
встановлено судами попередніх інстанцій, вказане майно
передавалося іншим підприємствам ще до набуття чинності Законом
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а
саме в рамках виробничої кооперації, організації спільного
виробництва, на протязі 1976-1990 р. (накази директора заводу
Електроважмаш №206 від 21.06.1979р., №127/50 від 31.03.1977р., №
91 від 05.03.77р., №320/154 від 18.08.1977 р.. №421 від 05.12.1990
р., №224/112 від 1976 р., №28/12 від 20.01.1990 р., №170 від
19.04.1990 р., №6 від 09.01.1986 р., №461/328 від 28.12.1979 р.,
№36 від 26.01.1990 р., №45/31 від 04.02.1981 р.) при цьому
перевірка проводилася за період з 01.07.2003р. до 01.07.2004 р.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли до
висновку, що у відповідача були відсутні будь - які
нормативно-правові підстави для визначення позивачеві податкового
зобов'язання з податку на прибуток по даному епізоду ..
2. Щодо донарахувань з податку на додану вартість, то
скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що при прийнятті
судових рішень, господарським судами помилково не було застосовано
в даній частині спору, п. 4.2 ст.4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Зазначене твердження відповідача
судовою колегією визнається неправомірним з огляду на слідуюче.
Відповідно до п.4.2 ст. 4.2. Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції на момент виникнення
оспорюваних правовідносин), у разі продажу товарів (робіт, послуг)
без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах
бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з
безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у
рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових
відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у
межах балансу платника податку для невиробничого використання,
витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва
(обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з
продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не
зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається
виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні
ціни.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
відповідач не підтвердив факт безоплатної передачі обладнання
стороннім організаціям з передачею права власності, а оскільки у
позивача не було податкових зобов'язань з податку на прибуток при
передачі обладнання на відповідальне зберігання, а решта
обладнання була передана ще до набрання чинності відповідних
законів, то не має і факту порушення вимог п.4.2 ст.4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Отже, господарськими судами правильно застосовано вказану
норму закону враховуючи встановлені фактичні обставини справи.
3. Щодо донарахувань по прибутковому податку з громадян,
відповідач у касаційній скарзі зазначає про неправильне
застосування господарським судом Харківської області та
Харківським апеляційним господарським судом ст.ст. 9,11,12,14,
Декрету кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з
громадян" ( 13-92 ) (13-92)
, то судова колегія Вищого адміністративного
суду України вважає за необхідне зазаначити,що:
Відповідно до ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
(в редакції на момент на
момент виникнення оспорюваних правовідносин), з доходів,
зазначених у статті 11, податок обчислюється за ставками,
наведеними у пунктах 2, 3 і 4 статті, утримується у джерела
виплати і перераховується до бюджету в порядку, встановленому
статтею 10 цього Декрету.
Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що згідно з
розділом III Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян,
одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних
осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної
роботи, в тому числі за сумісництвом за виконання разових та інших
робіт, здійснюваних на основі договорів підряду та інших договорів
цивільно-правового характеру, та доходи фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем
основної роботи (служби, навчання) одержують доходи від здійснення
підприємницької діяльності.
Аналіз змісту наведеної правової норми свідчить, що
передбачені нею доходи (крім доходів фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності) виплачуються у зв'язку з виконанням
громадянином трудової та робочої функцій, в тому числі на підставі
цивільно-правових договорів.
Що ж до інших доходів, крім тих, які передбачені ст.ст. 8,11,
то оподаткування їх прибутковим податком здійснюється в порядку,
встановленому розділом IV зазначеного Декрету.
Відповідно до абзаців 1-4 п. 1 ст.14 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
з
доходів, зазначених у розділі IV, податок обчислюється:
а) підприємствами, установами, організаціями, фізичними
особами - суб'єктами підприємницької діяльності при виплаті ними
протягом року доходів громадян, зазначеним у цьому розділі
Декрету, про що не пізніше як через 30 днів після виплати
повідомляється податковим органом за місцем проживання громадян.
Утримані у джерела виплати суми податку враховуються податковим
органом при проведенні податкових розрахунків за доходами,
одержаними за оподатковуваний період;
б) податковими органами на підставі декларацій, поданих
громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або
про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших
відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.
Перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства,
установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності, здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього
Декрету.
Порівняльний аналіз цієї статті із статтями 9 і 12 вказаного
декрету дає підстави для висновку, що вона не містить імперативної
вимоги щодо утримання податку у джерела при виплаті доходів,
передбачених розділом IV коментованого нормативно-правового акту.
За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного
суду України, вважає, що господарськими судами попередніх
інстанцій правильно застосовано норми матеріального права по
встановленим фактичним обставинам у справі за даним епізодом.
Виходячи з викладеного, судова колегія Вищого
адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті
судових рішень у справі № АС-42/104-05 господарські суди першої та
апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо
встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних
правовідносин сторін норми матеріального права.
За таких обставин, касаційна скарга спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м.
Харкові від 27.10.2005р. № 10109/10/10-026 на ухвалу Харківського
апеляційного господарського суду від 10.10.2005р. та рішенням
господарського суду Харківської області від 26.07.2005р. у справі
№ АС-42/104-05, підлягає залишенню без задоволення, а рішення
господарського суду Харківської області від 26.07.2005р. та ухвала
Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2005р. у
справі № АС-42/104-05 - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків м. Харкова від
27.10.2005р. № 10109/10/10-026 на ухвалу Харківського апеляційного
господарського суду від 10.10.2005р. та рішенням господарського
суду Харківської області від 26.07.2005р. у справі № АС-42/104-05
залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
26.07.2005р та ухвалу Харківського апеляційного господарського
суду від 10.10.2005р. у справі № АС-42/104-05- залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не
може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.М. Нечитайло
Судді К.В. Конюшко
Т. М. Шипуліна
Н.Г. Пилипчук
Л.В. Ланченко
З оригінолом вірно О.М. Нечитайло