2а-16694/11/2670 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток - 15.06.2012 Прийняття

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Покрівельні рішення" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н, від 03.01.11 р.,

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 10, від 06.01.12 р.,

від прокуратури, не прибув,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення», (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби, (далі -відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2011 року № 0001362302/22552 та від 31.05.2011 року за № 0001372302/22551.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що доводи відповідача, наведені в акті перевірки, ґрунтуються на неправильному застосуванні відповідачем норм цивільного та податкового законодавства та спростовуються наданими позивачем доказами, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, зокрема, складеними належним чином первинними документами, на підставі яких відбувались господарські операції, доказами здійснення оплати за договорами та використання отриманого за договорами у господарській діяльності позивача, в силу чого позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит, та відсутні підстави для збільшення грошових зобов"язань позивача, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зокрема, встановлено укладення угоди, яка була визначена відповідачем як нікчемна. Такі висновки обґрунтовані наявністю кримінальних справ № 50-4222 та № 01-4881 щодо громадянина Латвії ОСОБА_4, який підписував спірний договір та накладні, та поясненнями директора контрагента позивача, - ТОВ «РА «Озон Медіа» Чаптикова Ю.М. щодо укладання спірного договору. Також встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження позивачем грошового зобов"язання з податку на додану вартість, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив наступне.

Співробітниками ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки складено Акт від 16.05.2011 р. за № 2458/2302/32769312 (надалі -Акт перевірки).

У вказаному Акті перевірки встановлено порушення позивачем пп. 5.1., п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 2 018 359,95 грн., в тому числі, в 3-му кварталі 2009 р. в сумі 783 326, 22 грн., в 4-му кварталі 2009 р. в сумі 1 235 033, 73 грн.

Також, встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся на загальну суму 401 680, 25 грн., зокрема, в липні 2009 р. -78 024, 35 грн., в серпні 2009 р. -33 195, 02 грн., в вересні 2009 р. -99 587, 29 грн., в жовтні 2009 р. -49 792, 53 грн., в листопаді 2009 р. -91 288, 53 грн., в грудні 2009 р. -49 792, 53 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001362302/22552 від 31.05.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток на загальну суму 630737,49 грн, в тому числі за основним платежем на 504589,99 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 126147,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001372302/22551 від 31.05.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на загальну суму 502100,31 грн., в тому числі за основним платежем на 401680,25 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 100420,06 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» зареєстроване Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією 15.01.2004 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дарницькому районі м. Києва 05.02.2004 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 17.02.2004 р.

Судом встановлено, що одним із основних видів діяльності позивача згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що ТОВ «Покрівельні рішення» здійснює продаж будівельних матеріалів, які імпортує в Україну. На підтвердження реальності господарських операцій протягом 2009 року із основним постачальником Wytwуrnia Profili Budowlanych z PVC Sp. z o.o, представником позивача надано вантажні митні декларації на імпорт товару -систем дощового лінійного водовідведення ТМ із відмітками митниці про перетин державного кордону України, сертифікати відповідності на товар, договори оренди офісних та складських приміщень, зразки рекламних матеріалів.

Судом встановлено, що між ТОВ «Покрівельні рішення» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Озон-Медіа»укладено договір № 37/1 від 01.07.2009 р., предметом якого було рекламування товарів, що реалізуються позивачем, - систем дощового лінійного водовідведення ТМ .

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що в Україні існує конкуренція з продажу таких товарів, а, оскільки позивач орієнтований на оптовий продаж товарів, посадовими особами позивача було прийнято рішення про організацію масштабної рекламної компанії з метою чіткого позиціонування позивача на ринку систем дощового лінійного водовідведення в Україні.

З боку ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» рекламний договір підписано із проставленням печатки гр. ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності б\н від 18.06.2009 р., виданої директором ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа»Чаптиковим Ю.М. та посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6

Суд звертає увагу, що вказана довіреність повністю відповідає вимогам статей 245, 246 Цивільного кодексу України та станом на час існування спірних правовідносин була чинною, що підтверджується витягом із реєстру довіреностей, дослідженим судом та залученим до матеріалів справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4, діючи за довіреністю та в межах статей 238, 244 Цивільного кодексу України, мав право представляти ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» у відносинах із ТОВ «Покрівельні рішення» та мав повний обсяг повноважень на підписання спірного рекламного договору. Відповідно, посилання відповідача на твердження Чаптикова Ю.М. суд вважає необґрунтованими.

Крім того, на підтвердження повноважень гр. ОСОБА_4 представляти інтереси ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа», представником позивача надано копію наказу № 3 від 30.06.2009 р. про надання гр. ОСОБА_4 права підпису первинних бухгалтерських, фінансових та звітних документів.

Представник позивача звертав увагу суду, що перед укладанням спірного договору, позивачем вчинено дії на отримання інформації щодо належної правоздатності контрагента та наявності у його представника права підписувати первинні документи, що також спростовує доводи відповідача про порушення позивачем вимог законодавства України та відсутність належної обачності.

Судом встановлено, що як позивач, так і контрагент позивача, - ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа», на час існування спірних правовідносин були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були зареєстровані платниками податків та платниками податку на додану вартість, що дозволяє дійти висновку, що сторони вище вказаної угоди про надання рекламних послуг мали належну цивільну правоздатність.

Судом також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» були підписані підписані додатки до договору про надання рекламних послуг № 37/1 від 01.07.2009 р. із зазначенням видів рекламування товару: виготовлення та розміщення відео-роликів (додатки № 2 від 01.07.2009 р., № 4 від 03.08.2009 р., № 5 від 01.09.2009 р., № 7 від 28.09.2009 р., № 8 від 23.10.2009 р., № 10 від 26.11.2009 р.) та виготовлення оригінал-макету та розміщення зовнішньої реклами (додатки № 1 від 01.07.2009 р., № 3 від 02.07.2009 р., № 6 від 01.09.2009 р., № 9 від 26.10.2009 р.).

На підтвердження факту надання послуг сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 31.07.2009 р., № ОУ-0000007 від 31.07.2009 р., № ОУ-0000008 від 31.07.2009 р., № ОУ-0000012 від 31.08.2009 р., № ОУ-0000017 від 30.09.2009 р., № ОУ-0000018 від 30.09.2009 р., № ОУ-0000026 від 31.10.2009 р., № ОУ-0031 від 30.11.2009 р., № ОУ-0032 від 30.11.2009 р., та № ОУ-0043 від 31.12.2009 р.

Також, ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа»було виписано наступні податкові накладні: № 13 від 31.07.2009 р., № 14 від 31.07.2009 р., № 15 від 31.07.2009 р., № 20 від 31.08.2009 р., № 26 від 30.09.2009 р., № 27 від 30.09.2009 р., № 35 від 31.10.2009 р., № 40 від 30.11.2009 р., № 41 від 30.11.2009 р., та № 53 від 31.12.2009 р.

На підтвердження фактів розміщення реклами ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа», надано фотографії бігбордів із рекламними матеріалами ТОВ «Покрівельні рішення»ТМ »; ефірні довідки-графіки розміщення і виходу рекламних роликів в ефірах регіональних телекомпаній м. Львова («5 канал»), м. Тернополя («ТВ-4»), телеканалу «Студія 1+1», що підтверджують вихід реклами в ефір із зазначенням дати та часу показу реклами; а також зразки рекламної продукції.

Оплату наданих послуг ТОВ «Покрівельні рішення»здійснено у безготівковій формі після фактичного отримання послуг із рекламування: за послугами у Додатку № 1 -15.10.2009 р.. Додатку № 6 -08.12.2009 р., додатку № 9 -22.03.2010 р., а саме: 15.10.2009 р. перераховано 250 013,40 грн. та 20 000,00 грн.; 16.10.2009 р. перераховано 200 000,00 грн. та 350 000,00 грн.; 08.12.2009 р. -750 013,40 грн., 23.12.2009 р. -550 013,40 грн., 22.03.2010 р. -300 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом доказів, суд приходить до висновку про реальність укладеного між ТОВ «Покрівельні рішення» та ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа» договору про надання рекламних послуг № 37/1 від 01.07.2009 р. та використання отриманого за договором у господарській діяльності позивача.

З приводу порушення ТОВ «Покрівельні рішення» п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд звертає увагу на наступне.

У відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В свою чергу, згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Ураховуючи встановлені судом обставини, що підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ТОВ «Рекламне агентство «Озон-Медіа».

Посилання відповідача на наявність кримінальних справ № 50-4222 та № 01-4881 щодо громадянина Латвії ОСОБА_4, як на підставу для визнання договору нікчемним суд не приймає до уваги з наступних причин.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з частиною другою статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідачем не надано суду доказів щодо розгляду судом вказаних кримінальних справ та прийняття у них вироків, а також набрання вироками законної сили.

Крім того, листом від 24.03.2012 р. № 803/9/10-008, суду надана інформація про відсутність в провадженні СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві справи № 50-4222. Щодо кримінальної справи № 01-4881, то її порушено за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, натомість в Акті перевірки стверджується про порушення справи за за ознаками злочину, передбаченого статтею 309 КК України.

Відтак, посилання відповідача на наявність вказаних кримінальних справ, як на підставу для визнання недійсним вищевказаного договору та підставу для застосування до позивача відповідальності за порушення вимог податкового законодавства, суд вважає необгрунтованими та до уваги не приймає.

Суд звертає увагу, що викладені відповідачем в акті перевірки доводи щодо недійсності зазначеного договору між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Озон-Медіа»в силу своєї нікчемності, до уваги не приймаються виходячи с наступного.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України, нікчемним визнається правочин, який порушує публічний порядок, а саме якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Також, відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, нікчемним правочином визнається правочин недійсність якого встановлена законом.

Такими, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Натомість, дана обставина відповідачем досліджена не була, будь-яких доказів щодо наявності обвинувальних вироків ні стосовно позивача ні стосовно контрагентів останнього суду не надано.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість у порядку, передбаченому статті 9 цього Закону.

Відповідно до п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом державної податкової адміністрації України від 30.05.97р. № 165 (z0233-97) , податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.

Пунктом 5 цього порядку зазначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Вимогами п.2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну України № 88 (z0168-95) , забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам».

У відповідності до вимог пп..7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом. Наявність належним чином виписаної податкової накладної є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регламентується, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Підпунктом 7.5.1 п.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) із змінами та доповненнями визначено, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання з банківського рахунку платника податку коштів в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди липень 2009 року в розмірі 78 024, 35 грн., за серпень 2009 року -33 195, 02 грн., вересень 2009 року -99587,29 грн., жовтень 2009 р. -49 792, 53 грн., листопад 2009 р. -91 288, 53 грн., грудень 2009 р. -49 792, 53 грн. в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Рекламне агентство «Озон Медіа», у зв'язку з придбанням послуг.

Надані суду позивачем вище вказані первинні документи відповідають вимогам частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України № 88 (z0168-95) .

Крім того, суд звертає увагу, що в Акті перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не встановлено неправомірність виписки ТОВ «Рекламне агентство «Озон Медіа» податкових накладних, не виявлено відсутності обов"язкових реквізитів чи інших зауважень до форми або змісту отриманих ТОВ «Покрівельні рішення»податкових накладних. Акт перевірки також не містить висновків про те, що витрати, понесені ТОВ «Покрівельні рішення», під час виконання ним умов зазначеного договору, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Викладене, з урахуванням досліджених судом доказів, підтверджує правомірність включення позивачем сум по вищевказаних податкових накладних до податкового кредиту позивача.

З огляду на те, що по справі було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не доведено порушення позивачем вимог пп. 5.1., п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та не надано суду достатніх та належних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На стягненні судових витрат представник позивача не наполягав, про що подав письмову заяву від 21.05.2012 р.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69- 71, 94, ст. 158- 163, ст.ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Покрівельні рішення" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва № 0001372302/22551 від 31.05.2011 р. та № 0001362302/22552 від від 31.05.2011 р.

постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.