Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Маринченка В.Л., 

                                     Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                                     Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-0870 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації,

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо незабезпечення своєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належне позивачу за нормами забезпечення під час проходження військової служби, та стягнути з відповідача на його користь зазначену компенсацію в сумі 8509 грн 53 коп.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 11 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність відповідача та постановив стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 3476 грн 57 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 січня 2014 року, скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову повністю.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ), не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) (далі - Положення), не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII (2011-12) .

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 9-1 Закону № 2011-XII та Положення, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року та прийняти нове рішення.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2012 року № К/9991/94387/11, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно. Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (328-16) статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон (2011-12) доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення (1444-2004-п) не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII (2011-12) . Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13).

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.