Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді - Кравченко М.М.;

при секретарі - Коваль К.М.,

за участю:

представник позивача (Мале приватне підприємство "Аюдаг") ОСОБА_1 довіреність № б/н від 23.02.12 паспорт НОМЕР_3, виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі 03.06.2004р;

представник відповідача (Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби) ОСОБА_2 довіреність № 3/10-025 від 12.03.12 посвідчення НОМЕР_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Малого приватного підприємства "Аюдаг" до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Мале приватне підприємство "Аюдаг" звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27 лютого 2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-456/12/2770.

27 лютого 2012 р. підготовче провадження по справі закінчене, справа призначена до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов з підстав, що у ньому наведені, надав суду пояснення з приводу позовних вимог.

Представник відповідача заперечував проти позову, надав суду пояснення, зазначив, що діяв в межах та на підставі закону, а тому, на думку відповідача, оскаржуване повідомлення-рішення є законним.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню, а прийняте податкове повідомленням-рішенням № 0000001232 від 09.02.2012р., є протиправним і підлягає скасуванню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією в Гагарінському районі м. Севастополя відносно МПП «Аюдаг» було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000001232 від 09.02.2012 р. про збільшення суми бюджетного зобов'язання у розмірі 4 650,00 грн. у тому числі штрафні санкції у розмірі 930,00 грн., у зв'язку з порушенням п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. (далі - Закон про ПДВ).

Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення стали висновки контролюючого органу, що викладені в акті від 25.01.2012р. № 284/23-211/19008978/1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки МПП «Аюдаг» з питань фінансово-господарських правовідносин з ПП «Промконтракт-Сев» за листопад 2010 р. (далі по тексту - Акт перевірки).

У основу акту перевірки покладений висновок контролюючого органу про те, що МПП «Аюдаг» порушуючи п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України «Про ПДВ» завищив податковий кредит в листопаді в 2010 р. на суму 3 720,00 грн.; податковий кредит за вказаний період сформований за рахунок податкових накладних постачальника ПП «Промконтракт-Сев», що привело до заниження сплати ПДВ до бюджету листопаді в 2010р. в сумі 3 720,00грн.

Позивач не згоден з аргументами контролюючого органу, викладеними в акті перевірці, вважає, що вони суперечать вимогам чинного законодавства, що саме й стало підставою для звернення з боку позивача до суду.

Як випливає з Акту перевірки, а саме частини 3.1, що має назву «Результати перевірки з питань фінансово-господарських правовідносин МПП «Аюдаг» з ПП «Промконтракт-Сев» підставою для визнання податковим органом недійсним укладеного між позивачем та ПП «Промконтракт-Сев» договору купівлі-продажу від 24.03.2006р. № 24/3-06 стало те, що безпосереднім постачальником ПП «Промконтракт-Сев» було ТОВ «Ольберс».

Згідно Довідки від 16.03.2011р. № 119/2301/37348284 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ольберс» за період з 27.09.2010р. по 31.12.2010р.»., отриманою відповідачем від Могильов-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ольберс» було анульоване 10.03.2011р., у зв'язку з тим, що ТОВ «Ольберс» і його посадові особи за податковою (юридичною) адресою не знаходиться.

По підставах, викладених у вказаній довідці Відповідач дійшов висновку, що угоди, на підставі яких отримувався товар ПП «Промконтракт-Сев» від ТОВ «Ольберс» є нікчемними, нікчемними являються і угоди по реалізації товару на адресу покупців по тих підставах, що ці угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними і є фіктивними, а також порушують громадський порядок, суперечать інтересам держави і суспільства. При цьому, податковий орган порахував, що вказані угоди не вимагає їх спростування в судовому порядку, для визнання їх недійсними і послався на частини 1, 5 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що вказані виводи контролюючого органу, суперечить вимогам чинного законодавства виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України угода вважається такою, яка порушує публічний порядок, якщо вона був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим територіального суспільства, незаконне заволодіння ним.

Узагальнюючи і уніфікуючи судову практику відносно питання про визнання угод недійсними 6 листопада 2009 року Пленумом Верховного Суду України було видано постанову № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» (v0009700-09) . Зазначена постанова Пленуму ВСУ спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі і відносно нікчемності угод, що порушують публічний порядок, саме судам з метою забезпечення правильного і однакового застосування ними законодавства при розгляді цивільних справ про визнання угод недійсними.

Як вказується в пункті 18 постанов перелік угод, які є нікчемними як що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу. До них відносяться:

1) угоди, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) угоди, спрямовані на знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є угоди, які зазіхають на громадські, економічні і соціальні основи держави. Зокрема:

- угоди, спрямовані на використання усупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, - землею як основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституцій);

- угоди відносно відчуження викраденого майна; угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права і т. п.

Усі інші угоди, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації угоди по статті 228 Цивільного кодексу України повинна враховуватися провина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами угоди або одній із сторін. Доказом провини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, відносно знищення, ушкодження майна або незаконного заволодіння ним і тому подібне.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач не вказав жодну обставину, яка відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, було б основою для визнання угоди нікчемної.

За таких обставин, угода, укладена між МПП «Аюдаг» і ПП «Промконтракт-Сев», виходячи з вимог чинного законодавства, не порушує публічний порядок і не може бути визнана нікчемною.

Таким чином, виводи контролюючого органу, викладені в акті перевірці, про недійсну угоди (її нікчемності), не засновані на положеннях чинного законодавства, є безпідставними і не відповідають вимогам ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідач вийшов за межи наданих йому законом повноважень виходячи з такого.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституцій України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією (254к/96-ВР) і Законами України.

Як випливає зі змісту п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» однієї з функцій Відповідача являється подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій і громадян про визнання угод недійсними і стягненні в доход держави засобів, отриманих ними за такими угодами, а в інших випадках - засобів, отриманих без встановлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, чинне законодавство ставить органам державної податкової служби обов'язок при визнанні угоди недійсної, звертатися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України угода є правомірною, якщо її недійсна прямо не встановлена законом або якщо вона не визнана судом недійсної.

Тобто, законодавець передбачає презумпцію дійсності угоди, якщо інше прямо не вказане в законі.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст угоди не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України угода має бути спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею.

Основою недійсної угоди є недотримання у момент укладення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої, - третій, п'ятій і шостій статті 204 цього Кодексу. Недійсною є угода, недійсна якої встановлена законом (нікчемна угода). В цьому випадку визнання такої угоди недійсну судом не потрібно.

В даному випадку, законодавець зв'язує нікчемність угоди (її недійсна) з прямою вказівкою закону.

Як випливає з акту перевірки відповідачем позивача, контролюючий орган, визнаючи угоду недійсною, в якості однієї з підстав її недійсної, вказав фіктивність відповідної угоди.

В той же час, згідно ст. 234 Цивільні кодекси України фіктивною угодою є угода, здійснена без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цією угодою. Фіктивна угода визнається судом недійсної.

Виходячи з вимог вказаної правової норми витікає, що визнання фіктивної угоди недійсною здійснюється тільки в судовому порядку, факт недійсної якої, встановлюється лише після прийняття судом рішення.

Крім того, згідно 4.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання невідповідне вимогам закону, або абсолютно з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або ув'язнено учасниками господарських стосунків з порушенням хоч би одним з них господарській компетенції (спеціальній правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст.3 Закону України «Про державну податкову службу» органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, іншими нормативно правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Отже, закон зобов'язує орган державної податкової служби, відповідно до наданих йому повноважень, звертатися до суду для визнання фіктивних угод недійсними, що, таким чином, говорить про встановлення законом порядку реалізації контролюючим органом своїх повноважень.

Відповідачем не заперечується, що він, як контролюючий орган, усупереч наданим йому законом функціональним обов'язкам, не звернувся до суду з вимогою про визнання недійсної угоди, ув'язненої між МПП «Аюдаг» і ПП «Промконтракт-Сев», а також, усупереч вимогам Цивільного кодексу України (435-15) , визнав фіктивною, на його думку, угоду - нікчемною, тобто, що не вимагає спростування в судовому порядку для визнання її недійсної, що явно суперечить ст.ст. 204, 234 Цивільні кодекси України, ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.

Таким чином, контролюючий орган, при визнанні нікчемної фіктивної угоди, вийшов за рамки наданих йому Законом повноважень, чим порушив ч.2 ст. 19 Конституцій України, п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу», а також прямим чином порушив вимоги ст.ст. 204, 228, 234, Цивільного кодексу України (435-15) , внаслідок чого, виніс відносно позивача протиправне повідомлення-рішення, чим порушив права і законні інтереси позивача.

З огляду на зазначене, суд робить висновок, що винесене Відповідачем відносно Позивача податкове повідомлення-рішення № 0000001232 від 09.02.2012р., яким була збільшена сума бюджетного зобов'язання у розмірі 4 650,00 грн. суперечить вимогам ст. 19 Конституцій України, ст.ст. 204, 215, 228, 234 Цивільні кодекси України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу», зважаючи на що, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає відміні в судовому порядку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Як визначено положеннями частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, з наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно аналізуючи докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень, а заперечення відповідача на позов спростовуються фактичними обставинами, які були досліджені у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 158- 163, 167 КАС України, суд -

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове рішення-повідомлення ДПІ в Гагарінському районі р. Севастополя № 0000001232 від 09.02.2012р.

Повний текст постанови складений 18.04.2012 р.

постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

постанова не набрала законної сили.