2а-1922/12/2670 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток - 03.04.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2011 р. №№ 0004354120, 0004364120, прийнятих відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшені суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав свої рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача, яка свідчить про порушення ним положень Цивільного кодексу України (435-15) та Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" зареєстрована Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 28.08.1998 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 30019775).

Постановою старшого слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області майора податкової міліції Вуйцих О.В. від 16.08.2011 р., в рамках кримінальної справи № 41/0268, порушеної відносно директора Приватного підприємства "Росукргазсервіс" ОСОБА_4, призначено провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні договірних взаємовідносин з Приватним підприємством "Росукргазсервіс" за період з 01.07.2008 р. по 01.07.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 29.09.2011 р. № 825/41-20/30019775, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм цивільного законодавства, а також податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України; п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 4 870 655,00 грн., в т.ч. по періодах: 4 квартал 2009 року - 104 569,00 грн., 1 квартал 2010 року - 73 669,00 грн., 1 півріччя 2010 року -2 136 169,00 грн., 3 квартали 2010 року -4 266 615,00 грн., 2010 рік -4 766 087,00 грн.; пп.7.2.1., пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 3 896 524,00 грн., у т.ч. за: грудень 2009 року на 83 655,00 грн., березень 2010 року на 58 935,20 грн., червень 2010 року на 1 650 000,00 грн., липень 2010 року на 553 192,85 грн., серпень 2010 року на 324 736,00 грн., вересень 2010 року на 826 427,75 грн., жовтень 2010 року на 162 368,00 грн., грудень 2010 року на 237 209,50 грн.

На підставі акта перевірки від 29.09.2011 р. № 825/41-20/30019775 відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.10.2011 р. №№ 0004354120, 0004364120, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 896 524,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 974 131,00 грн., а також, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4 870 655,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 217 664,00 грн.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Отже, взаємовідносини між позивачем та Приватним підприємством "Росукргазсервіс" ґрунтувалися на договорах постави № УГВ 11528/22-09 від 03.11.2009 р., № УГВ 11440/08-09 від 19.10.2009 р., № УГВ 1349/11-10 від 12.07.2010 р., за якими контрагент, як продавець, передає, а позивач, як покупець, приймає та оплачує відповідну продукцію (товар) за номенклатурою, ціною, кількістю та в асортименті, визначені у специфікаціях до договорів, які є його невід'ємними частинами. Згідно додаткової угоди № 1 від 14.12.2010 р. про розірвання договору № УГВ 1349/11-10 від 12.07.2010 р. зазначений договір розірвано з моменту підписання додаткової угоди, тобто з 14.12.2010 р.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення витрат на придбання відповідної продукції (товару) до складу валових витрат позивача, а також, сплати ним податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, Приватним підприємством "Росукргазсервіс" були видані позивачу: акти прийому-передачі від 07.12.2009 р. №№ 10, 11, від 09.12.2009 р. № 18, від 18.06.2010 р № 18, від 15.03.2010 р. № 177, від 16.07.2010 р. № 27, від 09.08.2010 р. № 15, від 10.08.2010 р. № 16, від 17.09.2010 р. № 71, від 21.09.2010 р. № 103, від 30.09.2010 р. № 278, від 04.10.2010 р. № 18, від 13.12.2010 р. №№ 78, 54; податкові накладні від 07.12.2009 р. № 1 на суму 167 310,00 грн. (в т.ч. ПДВ -27 885,00 грн.) та № 2 на суму 250 965,00 грн. (в т.ч. ПДВ -41 827,50 грн.), від 09.12.2009 р. № 3 на суму 83 65,00 грн. (в т.ч. ПДВ -13 942,50 грн.), від 15.03.2010 р. № 4 на суму 353 611,20 грн. (в т.ч. ПДВ -58 935,20 грн.), від 18.06.2010 р. № 2 на суму 9 900 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -1 650 000,00 грн.), від 16.07.2010 р. № 3 на суму 3 319 157,10 грн. (в т.ч. ПДВ -553 192,85 грн.), від 09.08.2010 р. № 4 на суму 974 208,00 грн. (в т.ч. ПДВ -162 368,00 грн.), від 10.08.2010 р. № 5 на суму 974 208,00 грн. (в т.ч. ПДВ -162 368,00 грн.), від 17.09.2010 р. № 6 на суму 2 523 046,50 грн. (в т.ч. ПДВ -420 507,75 грн.), від 21.09.2010 р. № 7 на суму 974 208,00 грн. (в т.ч. ПДВ -162 368,00 грн.), від 30.09.2010 р. № 08 на суму 1 461 312,00 грн. (в т.ч. ПДВ -243 552,00 грн.), від 04.10.2010 р. № 8 на суму 974 208 грн. (в т.ч. ПДВ -162 368,00 грн.), від 13.12.2010 р. № 10 на суму 898 098,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 149 683,00 грн.) та № 11 на суму 525 159,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 87 526,50 грн.). На думку позивача, акти прийому-передачі та податкові накладні, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних сум.

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи, Приватне підприємство "Росукргазсервіс" зареєстроване в ДПІ у м. Хмельницьк, стан платника "3" -прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру), відповідно до бази ПДС ЦБД ДПА України у розділі "Відомості про зняття з обліку" вчинено запис про зняття з обліку Приватного підприємства "Росукргазсервіс" 17.12.2010 р. Свідоцтво платника податків анульовано 14.12.2010 р. за ініціативою податкового органу.

Крім того, згідно даних акту документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства "Росукргазсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з позивачем за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2010 р., за результатами перевірки встановлено проведення сумнівних операцій по придбанню обладнання для газової промисловості, в результаті чого заниження валового доходу, валових та завищення податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що відносно директора Приватного підприємства "Росукргазсервіс" ОСОБА_4 старшим слідчим ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області порушено кримінальну справу № 41/0268 та призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Зазначене свідчить про здійснення Приватним підприємством "Росукргазсервіс" фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, отже вчинені ним правочини з контрагентами, в силу своєї нікчемності, мають ознаки фіктивності та не створюють юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагента, здійснювалась ним поза межами правового поля, що свідчить про укладення ним угод без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності таких договорів (правочинів) в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 198, 138-139 Податкового кодексу України.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 зазначеного закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 зазначеного закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (z0233-97) , визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6 зазначеного Порядку, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Враховуючи наведене, а також те, що договори, укладені між позивачем та контрагентом без мети настання реальних наслідків, отже порушують публічний порядок та є недійсними в силу своєї нікчемності, а фінансово-господарська діяльність контрагента, здійснювалась ним поза межами правового поля, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати відповідні договори, акт прийому-передачі та податкові накладні, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагента, дають йому право на податковий кредит та включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат.

Таким чином, висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, а також застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є правомірними.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В задоволенні позовних вимог Дочірній компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" відмовити повністю.

постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.