Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кротюка О.В. при секретарі судового засідання Шевченко Я.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Профі-Центр"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Профі-Центр»»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень рішень (№ 0000662330 від 07.07.2011 повністю, № 0000672330 від 07.07.2011 в частині).

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому заперечені, долученому до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ВКФ «Профі-центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12..2010. За наслідком чого було складено акт № 160/23-304/35507082 від 07.06.2011 року (далі Акт перевірки) та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000662330 та № 0000672330 від 07 липня 2011 року.

Як вбачається зі змісту вказаного акту, підставою для прийняття оскаржуваного рішення є висновок про безтоварність операцій контрагентів позивача. Вказане обумовлено, зокрема, поясненнями громадянки ОСОБА_1, яка повідомила про відсутність свого відношення до ТОВ «КБ Оксідон», та інформації ГВПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва про порушення 23.03.2011 року кримінальної справи № 53-3773 за ознаками злочину передбаченого ч.2. cт. 205 КК України (2341-14) за фактом створення невстановленими особами ТОВ «КБ Оксідон».

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України (№ 2755-VI від 02.12.2010; далі ПКУ (2755-17) ) для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно положень п. 71.1. ст. 71 ПКУ інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби це комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Стаття 72 ПКУ визначає питання збору податкової інформації.

Поряд з цим згідно положень п. 73.1 ст. 73 ПКУ, інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається органам державної податкової служби періодично або на окремий письмовий запит органу державної податкової служби.

Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження(п.73.3. ст. 73 ПКУ).

З вказаного судом вбачається, що перелік податкової інформації повинен мати документальний характер, є вичерпний і встановлюється законом, зокрема статтею 72, 83 ПКУ (2755-17) . Поряд з цим, інформація повинна збиратися в порядку, встановленому законом, зокрема ст.ст. 72, 73 ПКУ.

Разом з тим, жодних покликань на віднесення до податкової інформації саме «пояснень осіб», враховуючи ту обставину, що як в поясненні від 24.02.2011, так і в актах перевірки процесуального статусу таких осіб та обставин їх попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання ПКУ (2755-17) не має. Поряд з цим, як вбачається з пояснення від 24.02.2011 року графа «документ що посвідчує особу»не містить покликання на відповідні документи, а зазначено про факт встановлення такої, проте відсутні відомості документальних підстав такого встановлення особи. З огляду на це, вказані пояснення є сумнівними та неналежним.

Рішенням Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України" (12-рп/2011 від 20.10.2011 (v012p710-11) ) встановлено, що в аспекті конституційного подання щодо суб'єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до частини 4 статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 2 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 (далі - КПК) призначенням Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) є визначення порядку провадження у кримінальних справах. Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом (ст.15 КПК).

Згідно з нормами ст.ст. 323, 324 КПК вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, зокрема: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину.

При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину (ст.64 КПК).

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами (ст. 65 КПК).

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (ст. 66 КПК).

Усі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 33 КПК).

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку, що обставини зазначені у Акті перевірки не є обґрунтованим, оскільки: по-перше, відомості, на яких базуються висновки податкової служби, не є податковою інформацію, адже не віднесені до такої законом (статтями 72, 83 ПКУ), зокрема, відомості надані ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва та пояснення громадянки ОСОБА_1; по-друге, відповідачем не доведено суду дотримання процедури збору податкової інформації згідно положень ст.ст. 72, 73 ПКУ, що унеможливлює належне прийняття судом до уваги останніх, адже законом не віднесено та не встановлено такого механізму отримання податкової інформації, як отриманої в рамках ОРД або з матеріалів кримінальної справи; по-третє, вказані відомості ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва повинні бути підтверджені виключно судовими рішенням, винесеним в порядку КПК України зокрема з перевіркою ї підтвердженням їх відповідності вимогам, визначеним процесуальним законом (кодексом) та рішенням Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011 (v012p710-11) .

Згідно абзацу 2 пункту 3 розділу І "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" (№984 від 22.12.2010; далі - Порядок (z0034-11) ), акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу 3 пп.5.2. п.5. розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Приймаючи до уваги вищезазначене у сукупності, обставини зазначені податковою службою у Акті перевірки, суд звертає увагу на те, що фактично відображені у акті відомості стосуються не позивача, а третіх осіб. Поряд з цим, на виконання вимог абзацу 3 пп.5.2. п.5. розділу ІІ Порядку податковою службою не зазначено жодних доказів, які підтверджують факт порушення податкового законодавства саме позивачем. При цьому пояснення громадянки ОСОБА_1 не є належним доказом, оскільки підлягає доведенню в порядку кримінального судочинства та перевірці і встановленню судом у відповідному рішенні.

А тому, з огляду на вказане вище у сукупності, суд вбачає відсутність доказів з боку податкової служби щодо безтоварності операцій відносно особи позивача.

Проте в противагу доводам податкової служби про безтоварність операцій позивачем надано на в вимогу суду наступні документи: 1) договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 165/10/АФС від 27 жовтня 2010 року; 2) акти до нього прийому-передачі послуг; 3) підписані виконавцем письмові висновки та аналізи згідно предмету інформаційно-консультаційних послуг; 4) платіжні доручення і податкові накладні; 5) копії реєстраційних документів виконавця, отриманих під час встановлення господарських відносин, в тому числі свідоцтво платника ПДВ, які всі в сукупності долучені судом до матеріалів справи.

Суд не приймає до уваги покликання на якість інформаційно-консультаційних послуг, оскільки вказане виходить поза межі компетенції суду і предмету розгляду справи.

Оцінюючи вказане у сукупності, матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, приймаючи до уваги належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що доводи податкової служби про безтоварність операцій позивача є спростованими вище зазначеними доказами, наданими позивачем.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи позов в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не спростував покликання позивача і не довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст. 2 КАС України належним доказами.

Позивач в силу положень ч.1 ст. 71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Адміністративний позов задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва № 0000662330 від 07.07.2011 визнати протиправним і скасувати повністю.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва № 0000672330 від 07.07.2011 з податку на додану вартість визнати протиправним і скасувати в частині 37350 (тридцять сім тисяч триста пятдесят) гривень основного платежу, 9338 (девять тисяч триста тридцять вісім) гривень штрафних санкцій.

постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.03.12 р.