ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
02.02.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі: головуючого Цуркана М.І., суддів Смоковича М.І.,
Костенка М.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі
судового засідання Клименко О.В., за участю представника
заявниці - гр. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу гр. Б. на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 29 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду
м. Києва від 28 вересня 2005 року у адміністративній справі за
скаргою гр. Б. на неправомірні дії Київського національного
університету імені Тараса Шевченка та його ректора С.В.В.,
У С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2004 року гр. Б. оскаржила до суду відмови
Київського національного університету імені Тараса Шевченка від
3 вересня 2004 року та 8 жовтня 2004 року у ознайомленні і
отриманні копій архівних документів, що стосуються періоду
вступної кампанії 2001 року на факультеті іноземної філології, які
не були утилізовані у порядку визначеному законом.
Зазначала, що на звернення у липні 2004 року про ознайомлення
з переліком документів із зазначенням термінів їх зберігання,
описом справ тимчасового зберігання за 2001 рік, протоколами
індивідуальної співбесіди з абітурієнтами, що не прийняті до
навчального закладу в 2001 році, документами про перебіг прийому
учнів в 2001 році, екзаменаційними листами абітурієнтів, що не
пройшли за конкурсом в 2001 році, копіями повідомлень про допуск
абітурієнтів до вступних іспитів в 2001 році отримала відповідь
ректора від 3 вересня 2004 року про те, що перераховані у заяві
документи абітурієнтів, які не зараховані у 2001 році до
університету, утилізовані.
На заяву про надання копій акта про утилізацію запитуваних
документів, зведеної відомості про перебіг прийому абітурієнтів з
терміном зберігання 3 роки, супровідних листів Міністерства освіти
і науки і відповідей на ці листи з мінімальним терміном зберігання
5 років отримала відповідь від 8 жовтня 2004 року про те, що
інформація на поставлені питання була надана у попередньому листі
з рекомендацією отримати копії супровідних листів Міністерства
освіти і науки України безпосередньо у цьому міністерстві.
Посилаючись на конституційне право кожного вільно збирати,
зберігати, використовувати інформацію, Закони України "Про
інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
та "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
,
гр. Б. просила визнати дії університету неправомірними,
зобов'язати останній надати необхідну інформацію, а керівництво
навчального закладу притягнути до передбаченої законом
відповідальності.
Судом до участі у справі в якості суб'єкта оскарження
залучено ректора університету С.В.В.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від
29 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
м. Києва від 28 вересня 2005 року скарга задоволена частково.
Відмова у наданні копій супровідних листів Міністерства освіти і
науки України від 2 серпня 2001 року за N 4.2-5/1305 та від
6 грудня 2001 року за N 4.2-5/2128, копій відповідей на ці листи,
а також відмова в ознайомленні з переліком документів із
зазначенням термінів їх зберігання, описом справ тимчасового
зберігання за 2001 рік визнані неправомірними. На університет
покладено обов'язок надати заявниці копії згаданих документів та
забезпечити можливість ознайомлення із зазначеними архівними
матеріалами.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі гр. Б., з посиланням на порушення
судами норм матеріального і процесуального права, просить змінити
рішення в частині відмови у задоволенні заявлених вимог та
постановити нове про повне задоволення скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення
представника заявниці, перевіривши доводи касаційної скарги,
дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Законів України "Про звернення громадян"
( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
, "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
, "Про Національний
архівний фонд та архівні установи" ( 3814-12 ) (3814-12)
суд першої
інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком,
виходив з того, що відмова в наданні інформації щодо листування
університету з Міністерством освіти і науки України з приводу
звернення позивачки, в ознайомленні з документами архіву
(переліком документів із зазначенням термінів їх зберігання та
описом справ тимчасового зберігання за 2001 рік) є неправомірною,
а в наданні іншої інформації відмовлено правильно, оскільки вона
не стосується особисто позивачки, конфіденційна, частина
документів утилізовані за збігом термінів їх зберігання.
Однак, при встановлені зазначених фактів судом порушені норми
матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного
вирішення справи в оскаржуваній частині.
Відповідно до частини 3 статті 32 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
за кожним громадянином закріплено право знайомитися
в органах державної влади, органах місцевого самоврядування,
установах і організаціях з відомостями про себе, які не є
державною або іншою захищеною законом таємницею, а відповідно до
частини 2 статті 34 Конституції кожен має право вільно збирати,
зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Право громадян на інформацію закріплено й Законом України
"Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
за змістом ч. 1 ст. 9 якого всі
громадяни мають право на інформацію, що передбачає можливість
вільного одержання, використання, поширення та зберігання
відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і
законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
обмеження права на одержання відкритої інформації
забороняється, а ч. 3 ст. 30 Закону встановлено, що порядок
обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв
інформації, що містять конфіденційну інформацію, що є власністю
держави і знаходиться в користуванні установ всіх форм власності
визначається Кабінетом Міністрів України.
Передбачене статтею 1 Закону України "Про звернення громадян"
( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
право на звернення до органів державної влади,
місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств,
установ, організацій із заявою щодо реалізації своїх
соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних
інтересів забезпечується обов'язком останніх об'єктивно і вчасно
розглядати заяви у порядку передбаченому ст.ст. 15, 19 зазначеного
Закону.
Наведене означає, що суд повинен був з'ясувати і зазначити у
рішенні для реалізації яких прав, свобод і законних інтересів
позивачка звернулася із заявою про надання інформації, оскільки
доступ до конфіденційної інформації та інформації про особу не
може обмежуватися, якщо йдеться про дотримання прав та свобод
заявника.
Дійшовши висновку, що протоколи індивідуальної співбесіди з
абітурієнтами, екзаменаційні листки абітурієнтів, що не пройшли за
конкурсом, копії повідомлень про допуск до вступних іспитів, копія
зведеної відомості про перебіг прийому абітурієнтів на факультет
іноземної філології в 2001 році є джерелом документованої
інформації про особу, доступ до якої обмежений законом, суд не дав
оцінки твердженням позивачки про те, що зазначена інформація
відкрито надавалася для ознайомлення в період вступної кампанії
2001 року та не з'ясував який порядок використання таких
документів, у разі віднесення їх до носіїв конфіденційної
інформації, визначений Кабінетом Міністрів України.
Відмовляючи у позові щодо надання копії акта утилізації
документів вступної кампанії 2001 року датованого січнем
2003 року, суд взяв до уваги твердження представника університету
про відсутність такого документа в природі й залишив без уваги
клопотання позивачки про допит працівників архіву котрі могли
підтвердити доводи гр. Б. про наявність згаданого акта.
Вирішуючи спір, суд залишив без належної правової оцінки дії
керівництва університету, відповіді яких на звернення гр. Б. не
відповідали вимогам ч. 4 ст. 15 Закону України "Про звернення
громадян" ( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
щодо змісту рішення про відмову в
задоволенні вимог, викладених у заяві з посиланням на Закон і
викладенням мотивів відмови.
При ухваленні рішення суд першої інстанції, всупереч вимогам
ст.ст. 202-1, 203 ЦПК України 1963 року ( 1502-06 ) (1502-06)
, а апеляційний
суд всупереч вимогам ст.ст. 206, 207 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
не
вирішували і не зазначили в якому порядку мали розподілятися
судові витрати між сторонами.
Між тим, відповідно до правил ч. 2 ст. 227 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, порушення норм
матеріального чи процесуального права які призвели або могли
призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути
усунені судом касаційної інстанції є підставою для скасування
рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи
на новий судовий розгляд відповідно до правил ч. 2 ст. 227 Кодексу
адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 230, 231 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу гр. Б. задовольнити частково. Рішення
Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2005 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2005 року в
частині відмови у задоволенні скарги скасувати і в цій частині
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.