Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007

у справі № А4/053-07 Господарського суду Київської області

за позовом комунального підприємства Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання"

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Постановою Господарського суду Київської області від 30.03.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007, в задоволенні позову КП "Бородянкатепловодопостачання"про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Бородянському районі Київської області № 0000151630/0 від 22.01.2007 відмовлено.

В касаційній скарзі КП "Бородянкатепловодопостачання", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 30.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007, прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2005р. позивачем було подано до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2005 року, де в рядку 27 (сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду) була визначена сума в розмірі 72295, 00 грн.

Спеціальним законом з питань оподаткування, яким установлено порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими органами"( Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ). Пунктом 1.11 ст. 1 зазначеного Закону встановлено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5.1 ст. 5 цього Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування"від 25.06.1991 № 1251-ХІІ зобов'язання юридичної та фізичної особи по сплаті податків та зборів припиняється у зв'язку зі сплатою податку чи збору.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ передбачена відповідальність за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків у вигляді штрафу, а саме: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що узгоджену суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість позивачем було сплачено лише 27.12.2006 (платіжне доручення від 27.12.2006 № 66), тобто затримано сплату податку на 365 календарних днів.

З огляду на встановлений факт прострочення позивачем сплати вказаної суми податкового зобов’язання суд першої та апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 36147,5 грн., а відтак обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що на штрафні (фінансові) санкції, встановлені статтею 17 Закону № 2181-ІІІ, строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій, не поширюються. Такі штрафні (фінансові) санкції можуть бути застосовані до платника податків з дотриманням строку, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ, як спеціальною правової нормою.

Доводи позивача про те, що застосований згідно спірного податкового повідомлення-рішення штраф відповідно до підпункту "е"підпункту 18.2.1 пункту 18.2 ст. 18 Закону № 2181-ІІІ є безнадійним податковим боргом, не впливають на правильність вирішення спору з огляду на те, що предметом спору в даній справі є правомірність застосованого штрафу, як виду відповідальності за порушення встановлених законом правил оподаткування, а не сплати (стягнення) суми штрафу як податкового боргу.

Відповідно до ч.1ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу комунального підприємства Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання"залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007, постанову Господарського суду Київської області від 30.03.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.