Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Степашка О.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року

у справі № 3/279

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"

до Кременчуцької об’єднаної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У жовтні 2007 року ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звернулось до суду з позовом до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0000072302/0/70 від 21 грудня 2006 року про зменшення від’ємного значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість: за листопад 2004 року у розмірі 17377,00 грн., за грудень 2004 року у розмірі 28841,00 грн., за січень 2005 року у розмірі 40750,00 грн., за лютий 2005 року у розмірі 8672,00 грн., за березень 2005 року у розмірі 84389,00 грн., за квітень 2005 року у розмірі 57896,00 грн., за травень 2005 року у розмірі 77475,00 грн.

Постановою господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року постанову господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення винесені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, на підставі повно та всебічно досліджених обставин по справі та підтверджені тими доказами, що були досліджені в справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення –в силі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за висновками невиїзної позапланової перевірки ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з питань правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету за листопад –грудень 2004 року та січень –травень 2005 року, що набрали форму акта № 167/23-312/05762565 від 21 грудня 2005 року, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській обл. встановила порушення з боку позивача підпункту 7.2.3 пункту 7.2 підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській обл. 21 грудня 2006 року було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0000072302/0/70, яким Кременчуцька ОДПІ у Полтавській обл. зменшила ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" від’ємне значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість: за листопад 2004 року у розмірі 17377,00 грн., за грудень 2004 року у розмірі 28841,00 грн., за січень 2005 року у розмірі 40750,00 грн., за лютий 2005 року у розмірі 8672,00 грн., за березень 2005 року у розмірі 84389,00 грн., за квітень 2005 року у розмірі 57896,00 грн., за травень 2005 року у розмірі 77475,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що відсутні підтвердження сплати податку на додану вартість контрагентами позивача –ТОВ "Промтехком", ТОВ "Сегмент", ПП "Олімп", ТОВ"Промхімбудексім", ПП "Центр-Луганськ", ПП "Пенат", ПП "Ренклод", ТОВ "РЕКО".

Зазначені обставини контролюючим органом розцінені як такі, що не підтверджують податковий кредит позивача, оскільки обсяги продажів постачальників по ланцюгу в кінцевому результаті формують податковий кредит позивача.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на дату віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за вказаними періодами) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку –покупця на податковий кредит кореспондується з податковим зобовязанням іншого платника податку –постачальника товарів (послуг), який зобов’язаний включити до податкових зобовязань суму податку на додану варість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт дає загальне розуміння поняттю "бюджетне відшкодування" і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Іншою такою нормою Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який у період, до якого відносяться спірні правовідносини, передбачав, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. На підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні згідно з підпунктом 7.7.1 має від'ємне значення.

Таким чином, сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не довів факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).

Чинне законодавство України, зокрема й Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не встановлюють обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що зменшення Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській обл. задекларованих позивачем сум податкового кредиту за листопад –грудень 2004 року та січень –травень 2005 року, та внаслідок цього зменшення в картці особового рахунку позивача сум бюджетного відшкодування не відповідає вимогам підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Платник податків, який в силу покладеного на нього законодавством обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (аналогічна позиція викладена у Довідці про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету від 20 жовтня 2006 року).

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про невідповідність ухвалених у справі судових рішень нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької об’єднаної податкової інспекції у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Полтавської області від 01 березня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.