2а-8376/11/0170/23 Про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради про надання громадянам у спільну сумісну власність земельної ділянки, а також зобов`язання управління державного комітету по земельних ресурсах України скасувати реєстрацію державних актів на землю, виданих, на підставі вищевказаного рішення - 21.12.2011 Прийняття

Обставини справи: Заступник прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кореїзької селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсах України в м. Ялта АР Крим (далі - відповідачі) про визнання незаконним та скасування рішення Кореїзької селищної ради № 616 від 07.12.2007 р. «Про надання громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 в спільну сумісну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов'язання Управління державного комітету по земельних ресурсах України в м. Ялта АР Крим скасувати реєстрацію державних актів на землю, виданих, на підставі вищевказаного рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення суперечить вимогам Земельного кодексу України (2768-14) та нормам ст.ст. 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" і вказує, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень. Протиправність даного рішення, на думку позивача, полягає у тому, що надана вказаним рішенням у власність громадянам земельна ділянка розташована на території земель об'єкту природно-заповідного фонду Місхорского парку-пам'яток загальнодержавного значення і віднесена до земель природно-заповідного фонду, які, згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України, віднесені до особливо цінних земель і вилучення таких земель допускається тільки для конкретно встановлених законом потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Оскільки відповідачем не було дотримано положень діючого закону рішення підлягає скасуванню.

Прокурор підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову.

Позивач в судове засідання, 21.12.2011 року, не прибув, про двту, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач (Кореїзька селищна рада) в судове засідання явку свого представника не забезпечив, надав суду письмові заперечення, в яких вказує, що оскаржуване рішення прийнято з додержанням норм законодавства та у межах наданих повноважень.

Відповідач (Управління державного комітету по земельних ресурсах України в м. Ялта АР Крим ) явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи (Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог. Правова позиція викладена у письмових поясненнях (а.с.___), в яких зазначав, що згідно проекту створення Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення земельна ділянка надана рішенням Кореїзької селищної ради № 616 від 07.12.2007 р. «гр. ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, входить до меж вказаного парку, за таких обставин надання її у власність громадянам України не належить до компетенції Кореїзької селищної ради.

Третя особа (ОСОБА_2) у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини не явки не повідомила.

Третя особа ( ОСОБА_3) -_ у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки не повідомив.

Третя особа (ОСОБА_5) у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки не повідомив.

Представник третьої особи (ОСОБА_10) надав пояснення, у яких просив відмовити у позові у повному обсязі, зазначивши, що передача громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5В земельної ділянки на підставі рішення Кореїзької селищної ради № 616 від 07.12.2007 р. відбулась з додержанням вимог чинного законодавства України, передача вказаної земельної ділянки належить до компетенції Кореїзької селищної ради, а необхідність передачі зазначеної земельної ділянки у власність громадянам, обґрунтована приватизацією відповідними громадянами житлового будинку.

Третя особа (ОСОБА_10) у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав зазначеним його представником у письмових запереченнях.

Представник тертьої особи (ОСОБА_6) у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових поясненнях, з тих підстав, що домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить її на праві приватної власності, є побудованим до 1917 року, існувало на час створення парку, відтак вона правомірно набула право власності на вказану будівлю та має право на відповідну земельну ділянку для її обслуговування.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вирішив за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, відповідачів, третіх осіб, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши надані докази, суд

Громадяни ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулись до Кореїзкої селищної ради із заявою від 19.11.2007 року про затвердження технічної документації щодо передачі у спільну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, площею 0.0400 га.

Рішенням 29-ої сесії 5-го скликання Кореїзької селищної рада № 616 від 07.12.2007 р. було передано громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,04 га (кадастровий номер: 0111947100:01:003:0327) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код УКЦІЗ - 1.8. «Для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва») за адресою: АДРЕСА_1 із земель не переданих у власність та не наданих у користування в межах населеного пункту Кореїзької селищної рада (строка 2.4, шифр 22 форми 6-зем), у тому числі по угіддям «забудовані землі», у тому числі «під житлову забудову одно- та двоповерхову» (графи 34, 35 форми 6-зем).

29.04.11 р. Республіканським комітетом АР Крим з охорони навколишнього середовища проведено перевірку з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства на території парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, виділена рішенням Кореїзької селищної рада № 616 від 07.12.2007 р. площею 0.0400 га, входить до меж парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", використання якої під будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд суперечить вимогам ст. 7, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", про що складено акт № б/н від 29.04.11 р.

Як вказано у позовній заяві, внаслідок проведення у 2011р. перевірки позивачу стало відомо про прийняте рішення та встановлено його протиправність, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення застосовує законодавство, що діяло на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Територіальні громади села, селища, міста відповідно до ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до ч.1,2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" № 280 від 21.05.1997 року місцеве самоврядування в України - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Згідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6-10 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30.08.1990 р. № 18 «Про затвердження переліку державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення» затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Місхорський парк загальною площею 23 га.

Пунктом 3 постанови Верховної Ради України від 16.06.1992р. «Про введення в дію Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (2457-12) визначено у зв'язку з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (2456-12) вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Рішенням Кореїзської селищної ради від 15.03.2001 р. № 880 «Про стан і міри по збереженню та використанню Місхорського парку» вирішено встановити загальну площу Місхорського парку - 23,0 га.

Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.02.2002 р. № 2278-2/02 встановлено межі смт. Кореїз загальною площею 355 га, в тому числі 23 га - землі природоохоронного значення - Місхорський парк.

Таким чином, Місхорський парк є парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (надалі Держадміністрація парків) відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12.05.2004 р. № 196 створена для управління Лівадійським, Масандрівським, Місхорським парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Відповідно до Положення про Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, затвердженого наказом Міністра охорони навколишнього Природного середовища України № 294 від 29.07.2004 p., зі змінами від 14.06.2005 р. 209, Держадміністрація парків є бюджетною установою, яка створена з метою удосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення і входить до структури управління Мінприроди, Відповідно до п. 2.1. Положення на Держадміністрацію парків покладається, серед іншого, забезпечення проведення державної політики у галузі збереження, охорони та використання території Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків.

Судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 побудовано до 1917 року (що підтверджується листом КП Ялтинської міської ради БТІ вих. № 1970 від 08.08.2011 р.) та існувало на час створення парку, що також не заперечується Держадміністрацією парків.

До 2004 року, вказане домоволодіння складалось з трьох квартир, мало поштову адресу: АДРЕСА_2 та знаходилось у комунальній власності Кореїзької селищної ради.

З 02.09.2004 р. домоволодіння перейшло у власність осіб (ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2В.), що проживали у ньому в процесі приватизації згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (2482-12) .

У травні 2005 року домоволодіння знято з балансу ДЖЕО «Кореїз» та передано у приватну власність співвласникам. У серпні 2005 року житловий будинок був виділений зі складу домоволодіня НОМЕР_1 та йому був привласнений окремий поштовий адрес АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Кореїзської селищної ради № 273 від 26.08.2008 р., громадяни ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Листом Державної Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» вих. № 83 від 01.06.2006 р., Державна адміністрація у відповідь на лист громадян ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сповістила громадян про те, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (згідно доданому технічному паспорту), не знаходиться на балансі Адміністрації парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський».

З матеріалів справи вбачається, що Громадяни ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулись до Кореїзкої селищної ради з заявою від 19.11.2007 року про затвердження технічної документації щодо передачі у спільну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, площею 0.0400 га.

Рішенням 29-ої сесії 5-го скликання Кореїзької селищної рада № 616 від 07.12.2007 р. було передано громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,04 га (кадастровий номер: 0111947100:01:003:0327) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (код УКЦІЗ - 1.8. «Для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва») за адресою: АДРЕСА_1 із земель не переданих у власність та не наданих у користування в межах населеного пункту Кореїзької селищної рада (строка 2.4, шифр 22 форми 6-зем), у тому числі по угіддям «забудовані землі», у тому числі «під житлову забудову одно- та двоповерхову» (графи 34, 35 форми 6-зем).

В подальшому кожен із співвласників отримав відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку, який пройшов державну реєстрацію.

Отже, на час винесення рішення в частині затвердження технічної документації та передачі земельної ділянки загальної площею 0.0400 га у спільну власність громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідач діяв в межах владних повноважень, визначених п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" № 280 від 21.05.1997 р., ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, що існувала на час прийняття рішення).

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що надана оскаржуваним рішенням земельна ділянка була розташована в межах населеного пункту і відповідно до приписів вказаних норм, її надання було віднесено до повноважень відповідача.

Крім того, вказані вище обставини є належним доказом дотримання відповідачем, при прийнятті рішення від 27.12.2007р. №616, встановленого діючим на час прийняття такого рішення законодавством порядку щодо надання земельних ділянок у власність громадянам.

За таких підстав, суд робить висновок про обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення від 27.12.2007р. №616 .

Також, слід зазначити, що 26.08.2008 року між ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Продавці) з однієї сторони та ОСОБА_6 (Покупець) з другої сторони було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку № 3080.

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу житлового будинку № 3080 від 26.08.2008 р., за цим договором Продавці: ОСОБА_3 продає 3/40 (три сорокових) частки, ОСОБА_2 продає 3/40 (три сорокових) частки, ОСОБА_5 продає 12/20 (дванадцять двадцятих) часток, ОСОБА_10 продає 5/20 (п'ять двадцятих) часток, а Покупець купує цілий житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 надалі за текстом - житловий будинок, і сплачує його вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Крім того, 26.08.2008 року між ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (Продавці) з однієї сторони та ОСОБА_6 (Покупець) з другої сторони було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3083.

Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3083 від 26.08.2008 р., за цим договором Продавці продають, а Покупець купує земельну ділянку площею 0,0400 (нуль цілих чотириста десятитисячних) га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруджень (присадибна ділянка), кадастровий номер 0111947100:01:003:0327, далі по тексту - земельна ділянка, і сплачує його вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Відповідно до п. 1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3083 від 26.08.2008 р., відносно земельної ділянки, яка є предметом цього договору, згідно Виписці з державного земельного кадастру, виданій 18.08.2008 р. Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів, встановлено обмеження: охорона зелених насаджень (КОПСЗИЗУ - 1.3), дотримання режиму зони регулювання забудови (КОПСЗИЗУ - 1.3), дотримання режиму зони ландшафту, що охороняється (КОПСЗИЗУ - 1.3), сервітути відсутні.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3083 від 26.08.2008 р., ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 524767 від 10.02.2009 року.

Таким чином, на час розгляду справи, єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0400 (нуль цілих чотириста десятитисячних) га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруджень (присадибна ділянка), кадастровий номер 0111947100:01:003:0327 є ОСОБА_6.

Відповідно до положень ст. 150 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України (2768-14) . Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) , який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" доповнено частиною четвертою такого змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".

В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що належна ОСОБА_6 земельна ділянка розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку-пам'ятки садово -паркового мистецтва "Місхорський".

Щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями ч.4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) ) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку-пам'ятки садово -паркового мистецтва.

Позивач вказує на те, що проектом створення території Місхорського парку від визначено територію, яка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва "Місхорський", а знаходження спірної земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту.

Але такі доводи не свідчать про прийняття оскаржуваного рішення протиправно, оскільки на час прийняття відповідачем даного рішення в 2008 році Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI (1826-17) , яким статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" було доповнено частиною 4, не діяв, а отже його положення не могли бути враховані відповідачем (Кореїзьською селищною радою).

З урахуванням викладеного, межі природно-заповідного фонду (Місхорського парку -пам'ятки садово -паркового мистецтва) не були встановлені в натурі на час прийняття оскаржуваного рішення, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст. 150 ЗК України, з перевищенням наданих повноважень.

Крім того, суд зазначає, що станом на 07.12.2007р. (коли було прийнято оскаржуване рішення) діяла редакція ч. 1 ст. 125 ЗК України, відповідно до якої право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про питання впорядкування діяльності парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Лівадійський», «Масандрівський», «Місхорський» від 29 липня 2009 р. № 957 (957-2009-п) , Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів Автономної Республіки Крим забезпечити до 1 листопада 2009 р. видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та встановити межі у натурі (на місцевості) цих парків-пам'яток відповідно до рішень про їх створення.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про питання впорядкування діяльності парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Лівадійський», «Масандрівський», «Місхорський» від 29 липня 2009 р. № 957 (957-2009-п) , Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачити у проектах Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2010 рік кошти на завершення робіт із встановлення меж у натурі (на місцевості) територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та видачу установам природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державних актів на право постійного користування земельними ділянками.

Таким чином, станом на 24.06.2008р. доказів існування державного акту на право постійного користування землями парку позивачем та іншими учасниками суду не представлено.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Аналогічні положення містяться у частині 3 ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до якої до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Зокрема, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Таким чином, положення Закону передбачають знаходження на території парків земельних ділянок, які належать на праві власності громадянам, які мають право володіти, розпоряджатись та використовувати свої ділянки на власний розсуд, проте з дотриманням режиму охорони земель природно-заповідного фонду.

Отже, положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (2456-12) лише містять певні обмеження у використанні земельних ділянок на території парків.

Також, частиною 4 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відтак, суд зазначає, що у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.

Також, слід зазначити, що з моменту отримання права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), виникають фактичні правовідносини по використанню земельної ділянки, на якій він розташований, так як експлуатація житлового будинку неможлива без використання земельної ділянки, на якій він розташований.

Таким чином, позивач, в силу ст. 71 КАС України не надав доказів, що ділянка надана у власність ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Місхорського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Кореїзька селищна рада порушила вимоги законодавства України.

Також, позивач в своєму адміністративному позові поставив питання про зобов'язання Управління Державного комітету по земельних ресурсах України у м. Ялта скасувати державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 630131 ОСОБА_10, серії ЯД № 630132 ОСОБА_5, серії ЯД № 630133 ОСОБА_2 та серії ЯД № 630134 ОСОБА_3

Зазначені позовні вимоги взагалі не підлягають задоволенню, оскільки, як зазначалось вище, на даний момент єдиною законною власницею земельної ділянки площею 0,0400 (нуль цілих чотириста десятитисячних) га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруджень (присадибна ділянка), кадастровий номер 0111947100:01:003:0327 є ОСОБА_6.

Це підтверджується відповідним державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 524767 від 10.02.2009 р., який був зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010000700015.

Таким чином, записи про державну реєстрацію вищевказаних державних актів на право власності на земельну ділянку попередніх власників вже втратили свою юридичну силу, оскільки право власності на спірну земельну ділянку перейшло іншій особі у встановленому законом порядку з видачею відповідного державного акту на ім'я нового власника.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими. Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 21.12.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову складено в повному обсязі 26.12.2011року.

Керуючись ст.ст. 160- 163 КАС України, суд

У задоволенні позову відмовити.

постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.