Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

при секретарі: Козаченко О.В.,

за участю Каленюк Т.А.,- представника Липовецького районного центру зайнятості (далі –РЦЗ),-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом ОСОБА_7 до Липовецького РЦЗ, третя особа: Вінницький обласний центр зайнятості, про визнання бездіяльності протиправною, за касаційною скаргою Липовецького районного центру зайнятості на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2008 року, -

У лютому 2007 року ОСОБА_7 звернулася в суд з позовом до Липовецького РЦЗ про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання внести подання до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області для призначення їй пенсії до досягнення пенсійного віку. В обґрунтування позову заявниця вказувала, що розпорядженням голови споживчого товариства "Обрій" Іллінецької райспоживспілки від 02.12.2006р. її звільнено з роботи в зв’язку зі скороченням штату, 04.12.2006р. зареєстровано в Липовецькому РЦЗ, а 15.12.2006р. надано статус безробітної. Посилаючись на положення п."г" ч.1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991р. №803-XII в редакції згідно із Законом від 17.11.2005р. №3108-IV (3108-15) (далі – Закон №803-XII (803-12) ), ОСОБА_7 вважала, що вона набула право дострокового виходу на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений необхідний трудовий стаж. Однак, при зверненні до відповідача із заявою від 22.01.2007р. про достроковий вихід на пенсію 05.02.2007р. отримала відмову, мотивовану тим, що дію п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII згідно Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) зупинено на 2007 рік.

У зв’язку з цим позивач ОСОБА_7 вважала, що такою протиправною бездіяльністю адміністрації Липовецького РЦЗ порушено її Конституційне право на пенсійне забезпечення, як основне джерело існування, та гарантії, передбачені ст. 26 Закону №803-XII, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 18.04.2007р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2008р., позов задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Липовецького РЦЗ та зобов’язано внести подання до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області для призначення ОСОБА_7 пенсії.

В касаційній скарзі Липовецький РЦЗ просить скасувати зазначені рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що протиправною бездіяльністю відповідача було порушено право позивача на достроковий вихід на пенсію, передбачене п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд в своїй ухвалі зазначив, що згідно Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) дію п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII було зупинено на 2007 рік. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг є обмеженням прав та свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України –лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися неможливо виходячи з наступного.

Положенням п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII в редакції згідно із Законом від 17.11.2005 р. №3108-IV (3108-15) передбачено, що працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується, зокрема, право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законом строку осіб передпенсійного віку, які мають страховий стаж для чоловіків –25 років, для жінок –20 років.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.09.2006р. працювала прибиральницею в споживчому товаристві "Обрій"Іллінецької райспоживспілки. 02.12.2006р. позивача звільнено з роботи в зв’язку зі скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України, 04.12.2006р. її зареєстровано в Липовецькому РЦЗ, а 15.12.2006р. надано статус безробітної. Тобто, позивач дотрималась всіх умов передбачених законом для набуття права гарантованого п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII. ОСОБА_7 22.01.2007р. звернулася до відповідача із заявою про достроковий вихід на пенсію.

Разом з тим, п.38 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. №489-V з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2007 рік дію п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII.

Зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але передбачають різні правові наслідки щодо реалізації пенсійних прав позивача.

Отже, для вирішення спору слід визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди під час вирішення спорів повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що ст. 78 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" фактично змінено положення п."г" ч.1 ст. 26 Закону №803-XII, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення ст. 78 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Наведених положень закону суди попередніх інстанцій не застосували і дійшли помилкового висновку про неправомірність дій відповідача, а відтак постановлені по справі судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню.

Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, то за правилами ст. 229 КАС України постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7

Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Липовецького районного центру зайнятості – задовольнити .

Постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2008 року – скасувати .

Прийняти по справі нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_7 до Липовецького районного центру зайнятості, третя особа: Вінницький обласний центр зайнятості, про визнання бездіяльності протиправною – відмовити .

постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.