Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.

суддів: Харченка В.В.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

Бим М.Є.

при секретарі: Фурдичко Б.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області на постанову господарського суду Львівської області від 22 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2007 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівобленерго"до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про визнання недійсним рішення, –

У листопаді 2006 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівобленерго"звернулось до суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про визнання недійсним рішення Державної Інспекції з контролю за цінами у Львівській області № 161 від 08.06.2004.

Позов мотивовано тим, що при винесенні оскаржуваного рішення, відповідачем не взято до уваги, що студенти та учні, які проживають в гуртожитках навчальних закладів, проживають в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають .у сімейних стосунках, тому відповідно до п. 38 розділу VI Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від З червня 1986 р. № 208 (208-86-п) плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Постановою Господарського суду Львівської області від 22 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2007 року, позов задоволено. Скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львів області № 161 від 08.06.2004 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 червня 2004 року, за результатами розгляду матеріалів перевірки Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", начальником Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області прийнято рішення № 161 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, у зв’язку з завищенням тарифів на теплову енергію виконавцям комунальних послуг, які в подальшому надають послуги населенню, яке проживає в гуртожитках.

Рішення судів попередніх інстанцій, про задоволення позовних вимог, мотивовані тим, що відповідно до рішень Львівської міської ради від 27.12.2003 №666, від 03.10.2003 844, з 15 жовтня 2003 року встановлено наступні тарифи: для населення на послуги з теплопостачання і гарячого водопостачання, які надаються підприємствами житлового господарства, виконавцями послуг, згідно з додатком № 2 –69,71 грн. за 1 Гкал, для інших споживачів згідно з додатком № 3: для бюджетних установ і організацій 95,35 грн. 1 Гкал та для інших організацій 125,01 грн. за 1 Гкал. Але при винесенні оскаржуваного рішення Інспекцією не враховані зазначені рішення виконавчого комітету.

Крім того, на підставі угод про постачання теплової енергії, що укладаються між ЛМКП "Львівтеплоенерго"та навчальними закладами, при нарахуванні плати за спожиту теплову енергію для навчальних закладів застосовується відповідно тариф, встановлений для бюджетних організацій щодо державного навчального закладу, та тариф, встановлений для інших споживачів щодо навчальних закладів, фінансування яких не здійснюється з бюджету, відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.10.2002 № 378 "Про впорядкування тарифів на послуги з теплопостачання", рішення виконавчого комітету від 27.12.2002 № 666 "Про внесення змін до рішення виконкому від 18,10.2002 № 378 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.10.2003 № 844 "Про впорядкування тарифів на теплову енергію та послуги з теплопостачання".

У період, проведення Інспекцією перевірки, відносини між споживачами і виконавцями у наданні послуг з централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопостачання та водовідведення були врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497 (1497-97-п) , якою затверджено Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. Дані правила обов’язкові для виконання усіма споживачами і виконавцями послуг незалежно від форм власності і підпорядкованості.

Відповідно до п. 1.1 Наказу Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року ]№ 383/239/131 (z0596-97) "Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами", підставою для надання конкретного виду платних послуг за розділом 1 "У сфері освітньої діяльності"є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуги, розмір та терміни оплати за надану послугу, заява фізичної особи,

В пункті 2 наказу Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року № 383/239/131 (z0596-97) "Про Порядок надання платних послуг державними навчальними закладами"визначено, що розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов’язаних з наданням послуги.

Відповідно до п.п. 3.3.2 зазначеного наказу вартість господарських витрат обчислюється прямим розрахунком на основі: встановлених чинним законодавством ставок орендної плати, термінів навчання, площ, зайнятих для навчання та проживання; інших потреб з обслуговування учнів, студентів, курсантів, слухачів; норм витрат відповідно до діючих тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги (за сезон, або протягом року).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є власники чи балансоутримувачем гуртожитків для учнів та студентів і не може вважатися виконавцем комунальних послуг, оскільки він безпосередньо не надає послуг з теплопостачання саме споживачеві комунальних послуги на підставі Договору надання населенню послуг з теплопостачання.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки, відповідно до ст. 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення", необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету, залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Відповідальність за порушення державної дисципліни цін застосовується відповідачем виключно за наявності необґрунтованого одержання позивачем суми виручки в результаті порушення державної дисципліни цін. Оскільки позивач не є балансоутримувачем гуртожитків для студентів та учнів, які є споживачами теплової енергії, тому висновок відповідача, щодо застосування до позивача штрафних санкцій є помилковим.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно досліджені матеріали справи, вірно встановлений характер спірних правовідносин і до їх вирішення вірно застосовані норми матеріального права. Порушень норм процесуального закону при цьому колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 22 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадках та з підстав, встановлених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .