ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" грудня 2009 р. м. Київ К-13556/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Головуючого: судді Чалий С.Я.
Суддів: Бим М.Є.
Гончар Л.Я.
Харченка В.В.
Черпіцька Л.Т.
секретар
судового засідання Мудренко А.О.
розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
в с т а н о в и л а:
В серпні 2007 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2007 року позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено повністю. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"на користь Київського міського відділення соціального захисту інвалідів до доходної частини Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік у розмірі 6 669 591 грн.80 коп.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2009 року апеляційну скаргу акціонерної енергетичної компанії "Київенерго"задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, осіб у Відповідача у 2006 році становить 13 465 осіб, в зв’язку з чим кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , осіб –539 робочих місць, з яких, станом на 01.01.2007, інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність), осіб –263 робочих місця, що також підтверджується Списком працюючих інвалідів –штатних працівників, які були працевлаштовані Відповідачем у 2006 році. Як вбачається з довідки Київського міського центру зайнятості від 02.11.2007 № 11-7526 відповідач протягом 2006 року щомісячно подавав звіти 3-ПН, в яких зазначав, що у нього є в наявності вакантні робочі місця, на яких може застосовуватися праця осіб з обмеженими фізичними властивостями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача та Печерського центру зайнятості з інформацією про наявність у нього вільних робочих місць, на яких може використовуватись праця осіб з обмеженими фізичними властивостями, проханням допомогти в підборі кандидатів на дані робочі місця та направлення інвалідів для їх працевлаштування.
Відповідно до Довідки про створення робочих місць від 16.10.2007 №У13/6440, відповідачем у 2006 році створено 540 робочих місць, на яких можливе працевлаштування інвалідів, що не заперечується і самим позивачем.
Згідно ст. 8 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що підприємство здійснило низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що вина останнього в незайняті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, відсутня, оскільки підприємством вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2006р. відсутні.
Керуючись ст. ст. 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС України (2747-15) ..