Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року

та постанову Господарського суду м. Києва від 24.07.2006 року

у справі № 11/214-А

за позовом Дочірнього підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Ерікссон"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Господарського суду м. Києва від 24.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року, задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Ерікссон"(далі –позивач) та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –СДПІ, відповідач) від 04.05.2006 року № 0000091660/0 та № 0000101660/0.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі СДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є податкові повідомлення-рішення СДПІ від 04.05.2006 року:

- № 0000091660/0, яким позивачу згідно з підпунктом "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ), підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"та відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 135649,39 грн., в тому числі основний платіж у розмірі 102298,21 грн. та штрафні санкції у розмірі 33351,18 грн.;

- № 0000101660/0, яким позивачу згідно з підпунктом "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 8761,50 грн., в тому числі основний платіж у розмірі 5841 грн. та штрафні санкції у розмірі 2920 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті СДПІ за наслідками виїзної планової документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 року по 31.12.2005 року, що оформлені актом від 18.04.2006 року № 256/16-60/21662343 (з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача на акт перевірки).

Стосовно висновку СДПІ про порушення позивачем вимог підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР, а саме, включення до складу валових витрат сум коштів, сплачених ЗАТ "СК "Сан Лайф"згідно з договорами на добровільне медичне страхування працівників, то судами його спростовано з посиланням на наступне.

Відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР та статей 6, 7 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування"добровільне медичне страхування не віднесено до обов’язкового виду страхування, а тому витрати на здійснення добровільного медичного страхування не повинні включатися до валових витрат підприємства.

В ході розгляду справи судами встановлено, що витрати позивача на добровільне медичне страхування за договорами із ЗАТ "СК "Сан Лайф"№ 1949 від 16.05.2005 року, № 1846 від 20.09.2004 року, № 2016 від 23.09.2005 року у загальному розмірі 402 627,00 грн. не враховувалися у складі валових витрат позивача у податкових деклараціях за 2004-2005 роки. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи виписками за рахунками бухгалтерського обліку 927411 (у 2004 році) і 937621 (у 2005 році), книгою обліку валових витрат та деклараціями з податку на прибуток позивача.

Щодо включення, за висновком податкового органу, позивачем до складу валових витрат 6 565,68 грн., сплачених за придбані товарно-матеріальні цінності згідно з накладною № 00000457 від 12.06.2005 року, та віднесення до податкового кредиту 1 313,14 грн., сплачених згідно з податковою накладною № 284 від 12.06.2005 року в складі придбаних товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Влад+", судами встановлено наступне.

В другому кварталі 2005 року позивачем не оприбутковувалися товарно-матеріальні цінності за накладною № 00000457 від 12.06.2005 року, виписаною ТОВ "Влад+", тому сума у розмірі 6 565,85 грн. не знайшла свого відображення в складі валових витрат. Також позивач не відображав податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 1 313,14 грн. на підставі податкової накладної № 284 від 12.06.2005 року у звітному періоді за червень 2005 року, в зв’язку з тим, що операція з придбання позивачем товарів у ТОВ "Влад+"в червні 2005 року не проводилась.

Згідно з регістрами податкових накладних, банківських проплат та інших документів, позивач придбав товар у ТОВ "Влад+"на суму 7 878,82 грн. (в тому числі ПДВ –1 313,14 грн.) за видатковою накладною № РН-051205 РО 0000300399 від 06.12.2005 року та за податковою накладною № 284 від 06.12.2005 року, що знайшло своє відображення в облікових бухгалтерських та податкових документах позивача за відповідний звітний податковий період. Порушень податкового законодавства за операцією з ТОВ "Влад+"в грудні 2005 року, коли вона дійсно мала місце актом перевірки (з урахуванням розгляду заперечень позивача) податковим органом не встановлено.

Таким чином, висновок СДПІ про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР є помилковим.

Щодо віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в складі отриманих послуг, пов’язаних зі стоянкою та паркуванням автомобілів, судами встановлено, що згідно договору № 17/05 від 01.04.2005 року, укладеного між позивачем та Акціонерним товариством відкритого типу "Славутич", останнє надавало послуги з розміщення легкових автомобілів позивача. Вказані послуги пов’язані із господарською діяльністю позивача, оскільки спрямовані на оптимізацію його господарчих процесів, на отримання доходу від контрактів із замовниками, монтажних та інших робіт щодо телекомунікаційного обладнання.

Послуги із розміщення автомобілів відвідувачів також пов’язані з господарською діяльністю позивача, оскільки є складовою частиною організації прийомів, бізнес-зустрічей і інших заходів представницького характеру.

Відповідно до підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати платника податку, пов’язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції, яка діяла на момент укладення та виконання позивачем договорів з Акціонерним товариством відкритого типу "Славутич"), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6,1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок, що вказана норма, як і Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) вцілому (на відміну від редакції, яка втратила чинність у зв’язку з набранням чинності Законом України № 2505-ІV від 25 березня 2005 року (2505-15) , що виклав підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 в новій редакції), не ставить право платника податку на віднесення суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості товарів (послуг), до складу податкового кредиту в залежність від того, чи відноситься вартість таких товарів (послуг) до складу валових витрат, чи ні, а лише в залежність від їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на наведене, слід визнати безпідставним висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2005 року на загальну суму 4528,00 грн. з операцій щодо розміщення (паркування та стоянки) легкових автомобілів, оскільки такі витрати пов’язані з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, слід відмітити, що у даній справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу, згідно висновку якої від 28.04.2007 року № 1438/1439/1440, висновки акту перевірки від 18.04.2006 року № 256/16-60/21662343 щодо порушення позивачем чинного законодавства України по господарських операціях, відображених в акті перевірки із ЗАТ "СК "Сан Лайф", ТОВ "Влад+"та віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виданими Акціонерним товариством відкритого типу "Славутич"№ 13780 від 08.06.2005 року та № 1628 від 30.06.2005 року, документально та нормативно не підтверджуються.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 24.07.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.