Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Леонтович К.Г.,

суддів: Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Матолича С.В., Розваляєвої Т.С.,

секретаря Нагорного М.В.,

за участю представника ТОВ "Стайвер" –Птуха С.С.

розглянувши у відкритому судовому засідання справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Стайвер" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2008 року у справі №16/205 за позовом Закарпатського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Стайвер" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У червні 2007 року Запорізьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі- Запорізьке ОВФСЗІ) звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стайвер" про стягнення 6 268 грн. адміністративно-господарських санкцій та 135 грн. пені за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Постановою господарського суду Запорізької області від 3 жовтня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2008 року постанова господарського суду Запорізької області скасована, позов задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції ТОВ "Стайвер" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалену з порушенням норм матеріального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що на ТОВ "Страйвер" поширюється дія Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) . Відповідно до ст.19 Вказаного Закону норматив для працевлаштування інвалідів становить одне робоче місце. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (Форма № 10-Ш) у відповідача інваліди не були працевлаштовані, що і явилося підставою для звернення позивача з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, посилався на ті обставини, що вина ТОВ "Страйвер" у не працевлаштуванні інваліда відсутня, оскільки він вживав заходів щодо працевлаштування цієї категорії осіб, за відсутності обов’язку працевлаштування інвалідів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов послався на ті обставини, що відповідач крім подачі звітів 3-ПН інших заходів для працевлаштування інвалідів не приймав, у встановленому порядку робоче місце не створив.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ"Страйвер" є юридичною особою і відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

На підприємстві у 2006 році кількість працюючих не перевищувала 25 осіб, а тому відповідно до ст.19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен складати одну особу.

У відповідача в 2006 році інваліди не працювали.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно ст.19 наведеного Закону підприємства зобов’язані працевлаштовувати інвалідів.

Апеляційним судом було вірно зазначено, що відповідачем не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як видно з листа Ужгородського міського центру зайнятості від 2 жовтня 2007 року за вихідним №1121 ТОВ "Страйвер" повідомляло про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів лише у липні, жовтні і листопаді 2006 р.. тобто тільки три місяці, інші заходів щодо працевлаштування інвалідів не приймалися,

Отже, за наведених підстав, відповідач не виконав покладені на нього Законом обов’язки щодо прийняття мір по працевлаштуванню інвалідів, тому позовні вимоги підлягали до задоволення.

Таким чином, постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законною і належним чином обґрунтованою.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанцій винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стайвер" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.