Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько – технологічний інститут міського господарства"

на постанову господарського суду міста Києва 01 березня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2007 року

у справі № 25/2-А

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько – технологічний інститут міського господарства"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва

про зобов’язання вчинити дії, -

ДП "Науково-дослідний та конструкторсько – технологічний інститут міського господарства"було заявлено позов до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва про зобов’язання внести зміни до картки особового рахунку щодо відображення в ній надміру сплачених коштів "плата за землю"за 2004 –2006 роки та передати висновки щодо надміру сплаченого земельного податку для виконання відповідному територіальному органу Державного казначейства України.

Постановою господарського суду м. Києва від 01 березня 2007 року в позові відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2007 року постанову господарського суду м. Києва від 01 березня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду м. Києва 01 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2007 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва, посилаючись на правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та на те, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення –без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Протягом 2004 –2006 років позивачем подавались до податкового органу розрахунки земельного податку. За цей період позивачем було сплачено 132 905, 53 грн. земельного податку.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що в 2004 –2006 роках позивач не користувався пільгою по сплаті земельного податку, оскільки не відносився до закладів науки (бюджетних установи), які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Колегія суддів погоджується з рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю"від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Частиною шостою ст. 75 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"було передбачено, що у 2004 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю", застосовуються, зокрема до закладів науки, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною третьою ст. 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"було передбачено, що у 2005 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю", застосовуються, зокрема до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною третьою ст. 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"було передбачено, що у 2006 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю", застосовуються, зокрема до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач є науково-технічною установою (закладом науки), однак він не утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а є госпрозрахунковою установою.

З урахування вищевикладеного в 2004 –2006 роках позивач не мав право користуватись пільгою, встановленою п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю".

При цьому колегія суддів відзначає, що Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків, тобто його дія поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини бюджету є податкові надходження.

Таким чином, Закон про Державний бюджет встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини, а тому цим Законом можуть скасуватись податкові пільги.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДП "Науково-дослідний та конструкторсько –технологічний інститут міського господарства"підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва 01 березня 2007 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько –технологічний інститут міського господарства" залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва 01 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.