29/378-А Про визнання недійсним договору - 09.12.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду м.Києва від 29.11.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2007, відмовлено в задоволенні позовних вимог ДПІ у Печерському районі м.Києва, з врахуванням уточнених вимог, про визнання недійсним укладеного між ДАК "Укрресурси"та ТОВ "Прейс-сіт"договору про надання послуг від 08.10.2003 №530, з підстав передбачених ст. 49 ЦК УРСР та застосування правових наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, у вигляді стягнення з ДАК "Укрресурси"в доход державного бюджету 3166850,00 грн. вартості послуг отриманих за спірним договором від ТОВ "Прейс-сіт" та з ТОВ "Прейс-сіт" в доход державного бюджету вартість товару, отриманого за спірним договором, в сумі 15341629,69 грн.

Судові рішення мотивовано недоведеністю наявності умислу у відповідачів на укладення угоди, спрямованої на ухилення від оподаткування.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального права, а саме ст. 49 ЦК УРСР, ст. 208 ГК України.

Відповідачі правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористались, сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.10.2003 між відповідачами укладено договір-доручення про надання послуг №530, за умовами якого ТОВ "Прей-сіт"(виконавець) за дорученням ДАК "Укрресурси"(замовник) надає посередницькі послуги, зокрема, надає замовнику комплексну інформаційну підтримку з питань вибору та придбання замовником продовольчої пшениці 3 класу та сприяння замовнику в укладенні договорів з продавцями.

На виконання умов даного договору, 24.10.2003 між відповідачами підписано акт виконаних робіт №1, згідно якого виконавець здійснив пошук постачальників та уклав договори поставки на користь замовника на загальну суму 126042500,00 грн., у зв’язку з чим замовник виплачує йому винагороду у розмірі 2520850,00 грн.

Згідно акта прийому-передачі виконаних робіт по договору-дорученню №530 від 08.10.2003, підписаного відповідачами 24.10.2003 виконавець надав замовникові маркетингові послуги з дослідження ринку пшениці 3-го класу, вартість яких складає 25000 грн.

29.10.2003 відповідачами підписано акт виконаних робіт №2, відповідно до якого виконавець здійснив пошук постачальників та уклав договори поставки на користь замовника на загальну суму 31050024,00 грн., у зв’язку чим розмір винагороди виконавця становить 621000,00 грн.

Виконання угоди сторонами підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, податковими накладними, копіями платіжних доручень, які підтверджують проведення відповідачем-1 оплати інформаційно-консультаційних послуг наданих відповідачем-2 в повному обсязі.

ДПІ у Печерському районі міста Києва вважає, що вищезазначена угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, з тих підстав, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.04.2005 року у справі №2-1990/8 визнано недійсними статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість відповідача-2. Актом ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 28.07.2004 №426/19-4013-1 анульовано свідоцтво про реєстрацію відповідача-2 платником податку на додану вартість №37058007 з 22.04.2003.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання недійсними документів підписаних Невідничим Д.М. як директором ТОВ "Прей-сіт", за рішенням суду від 06.04.2005, яке скасовано ухвалою цього ж суду від 12.10.2005 за нововиявленими обставинами, а також враховуючи ухвалу від 28.11.2006 якою позовну заяву Невідничого Д.М. про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ відоповідача-2 залишено без розгляду, без встановлення наявності протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта, не може бути достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 49 ЦК України.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, доводи позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи.

Сама по собі оскаржувана угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства, на час її укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість.

При цьому враховується, що постановою Господарського суду м.Києва від 05.10.2006 відповідача-2 визнано банкрутом та ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - ДПІ у Голосіївському районі м.Києва.

Позивачем не надано жодних доказів наявності у відповідача-2 податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. Крім того, якщо контрагент за договором не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, і не є підставою для визнання недійсними укладених з ним угод.

За наведених обставин, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність підстав для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладення було настання протиправних наслідків.

Вірними є і висновки судів про відсутність у позивача підстав для подання позову на підставі ст. 49 ЦК УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004 відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) . Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не містить санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 ЦК України (в редакції 1963).

За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Відсутні підстави і для застосування ст. 208 ГК України, оскільки відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) , положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Зазначені позивачем у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності прийнятого у справі рішення, судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м.Києва від 29.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.