Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганській області про визнання неправомірними дій та перерахунок пенсії,

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій та перерахунок пенсії. Зазначив, що він є інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон №796). Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову відповідача привести їх у відповідність з вимогами Закону №796 (796-12) , просив суд визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати останнього провести перерахунок пенсії по інвалідності та додаткової пенсії з 01.01.2006 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача та зобов’язано останнього здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з 01.11.2006 року.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовані норми ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"та статей 50, 54 Закону №796 та норми процесуального права, зокрема не застосовано ст. 99 КАС України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом другої групи від захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивачу призначено пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону №796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, згідно з ст. 50 цього ж Закону.

Розрахунок пенсії позивачу відповідач провів, виходячи з установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розміру, який складає 19,91 грн.

Відповідно до ст. 50 Закону № 796 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до першої категорії, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 Закону № 796 в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, суди правильно вважали, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від восьми мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону № 796, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суди правильно виходили з того, що положення частини третьої ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на пропуск строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач отримав відповідь УПФУ в м. Стаханові Луганської області з відмовою провести перерахунок пенсії 30.10.2006 року, а з позовом до суду звернувся 13 лютого 2008 року, не наводячи обґрунтування поважності причин пропущення річного строку. Тому, враховуючи річний строк на звернення до суду та вимоги частини 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", пенсія позивача підлягає перерахунку з 01 лютого 2007 року.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є підставою для скасування цього рішення. постанова суду першої інстанції також підлягає зміні, оскільки цим судом не правильно визначено період, з якого необхідно здійснити перерахунок пенсії позивачу.

Відповідно до ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганській області задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2008 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганській області щодо не нарахування та не проведення виплати ОСОБА_6 державної та додаткової пенсії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України м. Стаханові Луганській області здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії ОСОБА_6 відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з 01 лютого 2007 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як за винятковими обставинами до Верховного Суду України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .