Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - судді  Цуркана М.I.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 21 січня 2004 року та на ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22 квітня 2004 року по справі за його скаргою на дії Головного управління кадрової політики Міністерства оборони України, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2003 року ОСОБА_1. (далі позивач)  звернувся до суду зі скаргою на дії Головного управління кадрової політики Міністерства оборони України (далі відповідач) в якій просив визнати дії відповідача щодо винесення рішення комісії про позбавлення його статусу учасника бойових дій і скасувати зазначене рішення.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22 квітня 2004 року залишено без змін рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 21 січня 2004 року, яким в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який своїм листом від 16 вересня 2005 року направив її разом зі справою до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарги позивач просять скасувати ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22 квітня 2004 року та рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 21 січня 2004 року, винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального  та процесуального права, а саме : невірне тлумачення п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , не застосовані вимоги Наказу Міністерства оборони України №208 (z0484-96) "Про затвердження Положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , не всебічно перевірені всі обставини справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом Зінківського райвійськомату №1 від 4 січня 1999 року ОСОБА_1. був призначений відповідальним за роботу по знешкодженню вибухонебезпечних предметів, організацію розмінування, підривних робот і додержання заходів безпеки при їх проведенні. Наказом Зінківського райвійськомату № 55 від 21 червня 1999 року позивач був направлений з групою розмінування з в/ч А-0563 на розмінування ВНП.

Рішенням комісії від 29 листопада 1999 року позивач був визнаний учасникам бойових дій на підставі ст.6 п.8 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , але відповідно до протоколу №1 засідання комісії МО України щодо вирішення спірних питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни від 22 січня 2003 року, ОСОБА_1. відмовлено у визнанні його учасникам бойових дій (за участь в розмінуванні РВК).

Згідно акту №69 від 21 червня 1999 року по виконанню робіт по очистці місцевості від вибухонебезпечних речовин до складу групи розмінування входили командир групи ОСОБА_2, член групи ОСОБА_1, Зазначена група працювала во взаємодії з представником райвійськомату ОСОБА_1. Безпосередньо ОСОБА_1. не був  залучений командуванням військової частини до участі в  розмінуванні вибухонебезпечних речовин і до складу групи по розмінуванню не входив.

Відповідно до п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасниками бойових дій можуть бути визнані особи які були залучені командуванням військових частин до розмінування вибухонебезпечних речовин.

Враховуючи наведене суд першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано не знайшли підстав для задоволеня позовних вимог.

Судоми першої та апеляційної інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовани і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.

За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішеннь та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга  підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, ч.5 ст.254 КАС України (2747-15) , колегія суддів  -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22 квітня 2004 року та рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 21 січня 2004 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту проголошення.