Про зобов'язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення - Текст документа

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВЧ А0796 про зобов'язання донарахувати та виплатити йому грошове забезпечення з 1 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року виходячи з нового посадового окладу відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - постанова № 268) і 19 липня 2006 року № 984 (984-2006-п) "Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - постанова № 984) та указів Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 (173/2002) "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (далі - Указ № 173) і 5 травня 2003 року № 389/2003 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (далі - Указ № 389) із урахуванням усіх раніше виплачених надбавок.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що наказом військового прокурора Рівнеського гарнізону від 1 серпня 2005 року № 71 вінпризначений на посаду помічника військового прокурора та перебував на грошовому забезпеченні ВЧА0796 Міністерства оборони України. У зв'язку із прийняттям постанов №№268 (268-2006-п) , 984 (984-2006-п) відповідачне провівперерахунок грошового забезпечення з урахуванням нових розмірів посадових окладів та зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення за період з 1 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 8 липня 2011року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, позов задовольнив:зобов'язав ВЧ А0796 донарахувати і виплатити позивачу з 1 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року грошове забезпечення виходячи з нового посадового окладу відповідно до постанов №№ 268 (268-2006-п) , 984 (984-2006-п) та указів №№ 173 (173/2002) , 389 (389/2003) .

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 листопада 2013 року касаційну скаргу ВЧ А0796 та Військової прокуратури Західного регіону України задовольнив: постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2011року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року скасував. У задоволенні позову ОСОБИ_1до ВЧА0796 про зобов'язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме постанов №№ 268 (268-2006-п) , 984 (984-2006-п) та указів №№ 173 (173/2002) , 398 (389/2003) , просить скасувати рішення касаційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2009 року (К-21499/07), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБИ_1 про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2011року про задоволення позову ОСОБИ_1 до ВЧ А0796 про зобов'язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, виходив із того, що постановою № 268 (268-2006-п) не передбачено виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених указами №№ 173 (173/2002) , 389 (389/2003) , оскільки такі виплати стосуються лише військовослужбовців Збройних Сил України і не застосовувалися щодо працівників військових прокуратур після 1 квітня 2006 року.

Водночас у постанові Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2009 року (К-21499/07), наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що обсяг прав офіцерів військової прокуратури в частині отримання надбавок, які нараховувалися та виплачувалися раніше, не може бути звуженим із прийняттям постанови № 268 (268-2006-п) , а також вказаною постановою не обмежується чинність указів №№ 173 (173/2002) , 389 (389/2003) .

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначенихнорм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 5 постанови № 268 (268-2006-п) грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та військовослужбовців, осіб начальницького складу, відряджених до органів державної влади та місцевого самоврядування, складається з посадового окладу, інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, установлених у розмірі і порядку, що визначаються законодавством для військовослужбовців. На зазначених осіб не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 104 (104-2001-п) "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ".

Для обчислення розміру складових грошового забезпечення замість надбавки за ранг застосовується розмір окладу за військовим званням.

Згідно з пунктом 15 постанови № 268 (268-2006-п) умови оплати праці, затверджені цією постановою, застосовуються з 1 січня 2006 року, а для працівників, окремі умови оплати праці яких визначені Указами Президента України, - з 1 квітня після визнання такими, що втратили чинність, цих указів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскільки постановою № 268 (268-2006-п) встановлені нові умови праці працівників прокуратури та нові розміри посадових окладів, не допускається перерахунок грошового забезпечення з урахуванням нових розмірів посадових окладів зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення, які з 1 квітня 2006 року не застосовуються до осіб офіцерського складу військових прокуратур.

Постановою № 268 (268-2006-п) з 1 квітня 2006 року не передбачено виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених указами №№ 173 (173/2002) , 389 (389/2003) , застосування ж нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з частиною другою статті - 46-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру", згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України (відповідно до пункту 5 постанови № 268 (268-2006-п) - оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років). Виплати, встановлені указами №№ 173 (173/2002) , 389 (389/2003) , стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і після 1 квітня 2006 року щодо працівників військових прокуратур не застосовуються.

З огляду на викладене рішення касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 26 червня 2012 року, 16 квітня та 4 червня 2013 року (№№ 21-161а12, 21-79а13, 21-161а13 відповідно), а тому в задоволенні заяви ОСОБИ_1 слід відмовити.