К-8951/08-С Про визнання дій щодо відмови у прийнятті документів протиправними - 02.12.2009 Прийняття

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в Калінінському районі міста Донецька (далі –ВВД Фонду) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до ВВД Фонду про визнання дій протиправними,

Звернувшись у листопаді 2007 року до суду з цим позовом, ОСОБА_7 зазначав що працював на посаді начальника відділу капітального будівництва ВО "Укргазпром"УМГ "Донбастрансгаз". Під час службового відрядження до м. Києва 31 січня 1993 року в готелі отримав від дій сторонньої особи вогнепальне поранення, внаслідок якого йому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження. За цим фактом складено акт про нещасний випадок на виробництві. Страхові виплати за фактом нещасного випадку здійснювало підприємство, на якому він працював. Після початку діяльності ВВД Фонд їй було передано його справу для подальшого здійснення зазначених виплат. Однак відповідач відмовився в прийнятті його документів, посилаючись на те, що нещасний випадок не був пов’язаний з виконанням ним службових обов’язків.

Посилаючись на наведене, позивач просив зобов’язати відповідача прийняти документи за його справою та ухвалити рішення про прийняття документів по цій справі, здійснити розрахунок щомісячних страхових виплат і належні виплати, стягнути з ВВД Фонду моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року, позов ОСОБА_7 задоволено частково: визнано дії ВВД Фонду щодо відмови у прийнятті документів ОСОБА_7 протиправними та зобов’язати відповідача вчинити дії із формування справи про виплату позивачу страхових сум.

У касаційній скарзі ВВД Фонду, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове судове рішення –про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність

застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Із матеріалів справи убачається, що за фактом нещасного випадку на виробництві, який стався 31 січня 1993 року в місті Києві з позивачем ОСОБА_7, складено акт форми Н-1. Підприємство ВО "Укргазпром"виплачувало страхові виплати позивачу. Після утворення і початку діяльності Фонду, справу позивача передано до ВВД Фонду для здійснення виплат з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку, однак ОСОБА_7 відмовлено в прийнятті його документів із зазначенням мотиву: випадок, який стався з позивачем у неробочий час, тому ВВД Фонд вважає його таким, що не пов’язаний із виробництвом.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено, що позивачем для розгляду його справи про страхові виплати в установ ленному законом порядку подано належним чином оформлені всі необхідні документи, передбачені Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ). Взявши до уваги факт складення акту про нещасний випадок на виробництві за встановленою формою за результатами розслідування цього нещасного випадку, суди виходили з того, що відповідно до частини сьомої статті 13 Закону № 1105-XIV підставою для оплати позивачу страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку, який є підтвердженням факту нещасного випадку саме на виробництві та має наслідком підстави вважати такий випадок пов’язаним з виробництвом. На підставі наданих документів і відповідно до статті 37 зазначеного Закону, яка встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у страхових виплатах та соціальних послугах застрахованому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність відмови відповідача в прийнятті документів та зобов’язали прийняти документи за справою ОСОБА_7 з прийняттям рішення про прийняття документів до провадження та здійснення розрахунку щомісячних страхових виплат.

Із цим висновком судів попередніх інстанцій погоджується судова колегія.

За результатами розслідування спеціальною комісією встановлено, що нещасний випадок (отримання позивачем вогнепального поранення від сторонньої особи), який стався 31 січня 1993 року о 21 годині в готелі міста Києва, є таким, що пов’язаний із виробництвом, оскільки ОСОБА_7, знаходився у службовому відрядженні і на момент заподіяння тяжкого тілесного ушкодження виконував свої службові обов’язки: готував звіти про відрядження. Комісією складено акт форми

Н-1 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом від 23 червня 1993 року.

Відносно особи, яка спричинила тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_7, порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 17, статтями 94, 223 Кримінального Кодексу України, провадження у кримінальній справі зупинено у зв’язку з розшуком цієї особи.

Відповідно до положень частини другої статті 13 Закону № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Підстави, за яких на час виникнення спору нещасний випадок вважається пов’язаним з виробництвом, наведені в пункті 6 Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 1094 "Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" (1094-2001-п) .

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці" (2694-12) . Підставою для страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що на день розгляду цієї справи зазначений акт ніким не оскаржено, його не визнано недійсним або неправомірним.

У зв’язку з набранням чинності Законом № 1105-XIV (1105-14) особову справу позивача ОСОБА_7 направлено до ВВД Фонду для здійснення страхових виплат.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV (1105-14) передача документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також розміри цієї виплати та послуг здійснюється підприємствами Фонду по акту, форма якого, перелік документів, а також строк передачі встановлюються Фондом.

Інструкцією про порядок передачі Фонду документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім’ї на страхову виплату, встановлено перелік документів, які повинна містити особова справа потерпілого. Зокрема, серед інших обов’язкових документів зазначено акт про нещасний випадок за формою Н-1 або його нотаріально завірена копія.

Пунктом 2 частини 1 статті 37 зазначеного Закону передбачено, що Фонду може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мало місце подання роботодавцем або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок.

На думку судової колегії судами попередніх інстанцій вірно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права. Зокрема, статтею 36 Закону України № 1105-Х1V передбачено, що Фонд з відповідними документами може прийняти одне з двох рішень: про страхові виплати або про відмову у страхових виплатах, а статтею 37 зазначеного Закону встановлено для відмови у страхових виплатах та соціальних послугах застрахованому.

У цьому випадку чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, зокрема Законом України № 1105-ХIV (1105-14) виконавчим органам Фонду не надано право оспорювати зміст актів зазначених вище форм, оскільки питання розслідування нещасного випадку на виробництві згідно із Законом України "Про охорону праці" (2694-12) відноситься до сфери організації здорових і безпечних умов праці на підприємстві, а не до сфери регулювання питань соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Судова колегія вважає, що складання акту та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпають і не порушують прав Фонду та його виконавчого органу –ВВД Фонд.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлені обставини, які свідчать про право ОСОБА_7 на виплату страхових виплат згідно із законодавством України, а тому правомірним та обґрунтованим є висновок судів про визнання відмови ВВД Фонд в прийнятті документів справи та проведення розрахунку щомісячних страхових виплат позивачу.

Доводи ВВД Фонд щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні згаданих вище правових норм.

За правилами частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в Калінінському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2008 року –без змін.