К-10353/08 Про стягнення недоотриманої суми на оздоровлення - 02.12.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2005-2007 роки, за касаційною скаргою УПСЗН Дзержинської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до УПСЗН Дзержинської міської ради про визнання неправомірною відмови у виплаті йому коштів на оздоровлення та стягнення з відповідача заборгованості з недоотриманої суми на оздоровлення. Свої позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що йому встановлено статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, він є інвалідом ІІІ групи через захворювання пов’язане з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зв’язку з чим на нього поширюється дія ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, абзацом третім частини четвертої якої передбачено право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема інвалідам III групи –у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі –Постанова №562) у розмірі 90грн.

У зв’язку з цим ОСОБА_6 вважав, що внаслідок таких неправомірних дій у відповідача перед ним виникла заборгованість з вищевказаних виплат за період з 2005 по 2007 рік у розмірі 4318 грн., яку він просив суд стягнути на його користь з відповідача.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2008р., позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН Дзержинської міської ради на користь позивача ОСОБА_6 суму допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки у розмірі 2908грн. В частині вимог щодо стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2006 рік –відмовлено.

В касаційній скарзі УПСЗН Дзержинської міської ради просить скасувати постановлені по справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення по суті позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_6 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії (посвідчення серії НОМЕР_1), є інвалідом ІІІ групи через захворювання пов’язане з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до абзацу 3 ч.4 ст. 48 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній на момент звернення з позовом, щорічна допомога інвалідам ІІІ групи була встановлена у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначався на момент виплати (ч.7 ст. 48 Закону №796-ХІІ).

Право ОСОБА_6 на одержання вказаних виплат відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ст.83 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2005 рік", розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01.01.2005р. у розмірі 262грн., з 01.04.2005р. –290грн., з 01.07.2005р. –310грн., з 01.09.2005р. –332грн.

Згідно Закону України від 20.12.2005р. №3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2006р. становить 350грн., з 01.07.2006р. – 375грн., з 01.12.2006р. – 400грн.

Згідно Закону України від 19.12.2006р. №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2007р. становить 400грн. на місяць, з 01.04.2007р. – 420грн., з 01.07.2007р. – 440грн., з 01.10.2007р. – 460грн.

Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій, за період з 2005 року по 2007 рік відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в порядку та розмірах визначених Постановою №562 (562-2005-п) .

У зв’язку з цим слід зазначити, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Положеннями Закону №796-XII (796-12) визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім –своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Постановою №562 (562-2005-п) , всупереч вимогам Закону №796-ХІІ (796-12) , яким встановлено розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати визначеної законом на час здійснення виплати, було встановлено конкретні розміри такої допомоги у твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів третьої групи – у розмірі 90грн.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 01.11.1996р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Статтею 62 Закону №796-ХІІ передбачено право Кабінету Міністрів України на визначення лише порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат. Зазначеним Законом Уряд не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги та змінювати розмір допомог на оздоровлення, встановлені цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, колегія суддів відзначає, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 48 Закону №796-ХІІ та норми відповідних законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанови Кабінету Міністрів України №562 (562-2005-п) .

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 90грн. за 2005 та 2007 роки суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали неправомірними, вказавши, що застосовуванню в даному випадку підлягають розміри мінімальної заробітної плати встановлені ст. 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Пунктом 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої ст. 48 Закону №796-ХІІ, зважаючи на що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за вказаний період.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з’ясувавши в достатньо повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки такі прийнято на підставі норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.08.2008р. про зупинення виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.01.2008р. та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2008р. вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року – залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.