Про стягнення пені - Текст документа - Юридический Харьков плюс

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до державного підприємства "Первомайськвугілля" (відокремлений підрозділ зазначеного підприємства "Ремонтно-механічний завод ім. О.І. Бахмутського"; далі - Підприємство) про стягнення пені,

У листопаді 2012 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Підприємства пеню в сумі 2529 грн 22 коп. за порушення строків сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - страхові внески) за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що Підприємство зареєстроване платником страхових внесків у Фонді.

За результатами проведеної 12 жовтня 2012 року відділенням Фонду перевірки Підприємства щодо правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків до Фонду та їх витрачання за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року був складений акт перевірки № 84, відповідно до якого була виявлена заборгованість зі сплати страхових внесків у розмірі 15 985 грн 97 коп. (недоїмка), що виникла за період, що перевірявся.

На підставі цього акта відділення Фонду нарахувало Підприємству пеню в розмірі 2529 грн 22 коп.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Підприємства пені. При цьому виходив із того, що пеня нарахована Підприємству у зв'язку з несплатою страхових внесків за період із 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року. Тобто заборгованість зі сплати внесків, на яку нарахована пеня, виникла в період, коли втратила чинність норма закону, яка передбачала таке стягнення, оскільки з 1 січня 2011 року частину другу статті 52 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ) було скасовано відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (2464-17) "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відділення Фонду просить постановлені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 52 Закону № 1105-ХІV.

На обґрунтування заяви відділення Фонду надало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2013 року (справа № К/9991/63505/11), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у судовому рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд дійшов висновку про те, що Фонд і після 1 січня 2011 року має право здійснювати контроль за правильністю нарахування та сплати страхових внесків, нарахованих за період до 1 січня 2011 року, і у випадку виявлених порушень має право застосовувати штрафні санкції, визначені законом, чинним на момент вчинення таких порушень. При цьому судом встановлено невиконання Підприємством вимог законодавства щодо сплати внесків за 2010 рік, а це означає, що стягнення заборгованості зі сплати цих внесків має відбуватись відповідно до закону, який діяв у відповідний період, а саме виключеної Законом № 2464-VІ (2464-17) частини другої статті 52 Закону № 1105-ХІV.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що у відділення Фонду відсутні повноваження щодо стягнення з Підприємства пені за несплату страхових внесків за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року, оскільки з 1 січня 2011 року частина друга статті 52 Закону № 1105-XIV, яка передбачала вказане стягнення, втратила чинність.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у справі, рішення у якій надане для порівняння, суд установив невиконання Підприємством вимог законодавства щодо сплати страхових внесків за 2010 рік, тобто під час дії частини другої статті 52 Закону № 1105-XIV, а у справі, що розглядається, суд встановив невиконання Підприємством вимог законодавства щодо сплати страхових внесків за період з 1 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року, коли вказана норма закону втратила чинність.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Первомайську Луганської області відмовити.