К-22087/07 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення з державного бюджету заборгованості по ПДВ - 01.12.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2007 по справі № АС-51/135-07

за позовом Дочірнього підприємства "Адком-Україна"

до 1. Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до 2. Відділення державного казначейства у Київському районі м. Харкова

до 3. Управління державного казначейства у Харківській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення з державного бюджету заборгованості по ПДВ,

Дочірнє підприємство "Адком-Україна" (далі –Підприємство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою (з уточненням позовних вимог) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі –ДПІ, відповідач 1) від 18.08.2004 № 0003522600/0, поновлення на особовому рахунку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 208 303,00 грн. та її стягнення.

Постановою Господарського суду Харківської області від 17.05.2007 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що даний позов подано позивачем з порушенням строку для звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.10.2007 судове рішення першої інстанції скасував та позовні вимоги Підприємства задовольнив частково: визнав нечинним податкове повідомлення –рішення від 18.08.2004 № 0003522600/0, зобов’язав орган податкової служби поновити на особовому рахунку Підприємства бюджетну заборгованість з ПДВ за лютий 2004 року у розмірі 208 303,00 грн., в частині стягнення з Державного бюджету на користь позивача заборгованість з ПДВ у розмірі 208 303,00 грн. –відмовив. При цьому, скасовуючи судове рішення попередньої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не з’ясовано всі обставини справи, що мають значення для вирішення даного спору.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач 1, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на порушення останнім норм матеріального та процесуального права, та залишити судове рішення першої інстанції –без змін.

У поданих запереченнях на скаргу позивач підтримує судове рішення апеляційної інстанції, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Підприємство подало до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Підприємства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за обліковий період лютий 2004 року —що утворило бюджетну заборгованість у розмірі 225 762,00 грн.

За результатами документальної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вказаний вище період податковим органом було складено Акт від 20.04.2004, яким підтвердило право позивача на бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 208 303,00 грн., однак останнє призупинено до одержання результатів зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника.

Також судом встановлено, що згідно Акту перевірки від 20.04.2004 позивачем було надано всі органу податкового служби, які підтверджують правомірність визначення суми бюджетного відшкодування.

У серпні 2004 року податковим органом було проведено додаткову перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2004 року, за результатами якої було складено Доповнюючий акт від 18.08.2004 № 26-222/3472, де зазначено про відсутність документального підтвердження податкового кредиту, в результаті чого було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за перевіряємий період у розмірі 210 384,00 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено податкове повідомлення – рішення від 18.08.2004 № 0003522600/0 про зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 210 384,00 грн., яке суду надано не було.

Фактичною підставою спірного рішення слугувало посилання податкового органу на відсутність результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 05.05.2005 позивача звертався до органу податкової служби з листом про зміну порядку бюджетного відшкодування шляхом заміни 100 % зарахування в рахунок платежів з ПДВ на відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок позивача; У травні 2006 року за результатами звіряння розрахунків між Підприємством та ДПІ встановлена відсутність бюджетної заборгованості на користь позивача, у зв’язку з чим останній листом від 31.03.2006 №15 звернувся до податкового органу з вимогою поновити на особовому рахунку платника податку бюджетну заборгованість з ПДВ; Листом від 27.04.2006 орган податкової служби повідомив про наявність бюджетної заборгованості згідно даних особового рахунку платника податків за облікові періоди: червень –липень 2003 року у розмірі 31 646,08 грн. та квітень 2005 року –71 351,00 грн., інформація щодо облікового періоду лютого 2004 року –відсутня.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон № 168/97 ВР (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Аналізуючи вище фактичні обставини справи та Закон України від 03.04.1997 № 168/97ВР (168/97-ВР) "Про податок на додану вартість", суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, згідно вимогам ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Отже, факт проведення відповідачем 1 перевірки позивача з тих же самих питань за один і той же період двічі є неправомірним.

Враховуючи положення пп. 7.7.3 п. 7 ст. 7 Закону № 168/97ВР, де зазначено, що підставою для отримання відшкодування є данні тільки податкової декларації за звітний період, будь –які інші підстави для отримання відшкодування Законом не передбачені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, про відмову щодо стягнення бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок позивача, оскільки сформована останнім сума податкового кредиту та віднесення його до суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації з ПДВ за лютий 2004 року не була заявлена в декларації до відшкодування на рахунок платника податків, а звернення позивача 05.05.2005 до органу податкової служби з листом про зміну порядку бюджетного відшкодування не є декларацією.

Згідно приписів пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР за наслідками документальної камеральної або позапланової виїзної документальної перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган повинен надіслати платнику податку податкове повідомлення.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем 1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано Закон і при вирішені справи в частині твердження скаржника про те, що саме з 05.05.2005, з моменту звернення позивача до органу податкової служби з листом про зміну порядку бюджетного відшкодування, почав обчислюватись строк позовної давності.

Так, строком визначається певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК). Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

У адміністративному процесуальному праві строки особливо актуальні з погляду оцінки правомірності поведінки суб’єктів з урахуванням її своєчасності. Тому процесуальний строк найчастіше розуміється як проміжок часу, протягом якого мають або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) набрав чинності з 01.09.2005, тому річний строк передбачений ст. 99 цього Кодексу не може починати та здійснювати перебіг до цієї дати. А факт звернення позивача 05.05.2005 про зміну порядку відшкодування бюджетної заборгованості жодним чином не пов’язан з іншою дією відповідача 1 щодо списання оскаржуваної суми бюджетного відшкодування.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми матеріального права зазначені вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.