37977/09-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість та визначено зменшення суми бюджетного відшкодування - 01.12.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області та Прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 по справі №2а-38740/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омбілік - Трейд"

до 1. Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області,

до 2. Головного управління Державного казначейства України у Харківській області,

за участі Прокуратури Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення сум,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Омбілік - Трейд"(далі –Товариство, позивач) звернулося до суду із позовною заявою (з уточненням позовних вимог) про стягнення суми бюджетного відшкодування у розмірі 1 356 929,00 грн. на поточний рахунок Товариства та скасування податкових повідомлень-рішень Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (далі –МДПІ, відповідач) від 24.04.2009 № 0000051600/0, № 0000061600/0, від 14.05.2009 № 0000051600/1, № 0000061600/1, від 11.06.2009 № 0000081600/0 та № 0000091600/0, якими позивачу визначено податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість та визначено зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 по справі №2а-38740/09/2070, позовні вимоги задоволено. При цьому рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, МДПІ, та Прокуратура Харківської області в порядку представництва інтересів держави подали касаційні скарги, де порушують питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав заперечення на касаційні скарги органу податкової служби та Прокуратури, де з висновками, викладеними в касаційній скарзі не погоджується, та вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення до касаційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органу державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за облікові періоди: січень – березень 2009 року —що утворило бюджетну заборгованість.

За результатами виїзних позапланових перевірок Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за періоди лютий, березень 2009 року податковим органом було складено Акт від 16.04.2009 та Акт від 02.06.2009, в яких зазначено про допущене порушення позивачем п. 6.2 ст. 6, пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, донарахування позивачу податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок МДПІ, викладений у актах перевірки, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах, але задекларовані останнім по факту отримання податкових накладних. Також, як вбачається з акту перевірки, позивачем неправомірно застосовано нульові ставки з податку на додану вартість при експорті товарів нерезидентам, оскільки на думку органу податкової служби вантажно митні декларації оформлені з порушенням вимог "Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації"з посиланням та те, що підприємство –нерезидент не існує, у нього відсутні юридична та фактична адреси, а тому внесення його реквізитів до ВМД є порушенням положення, що підтверджується листом відділу НЦБ Інтерполу за даними відкритих джерел, направленого на ім’я Заступника голови Державної податкової адміністрації у Харківській області.

На підставі зазначених актів перевірки від 16.04.2009 та від 02.06.2009 податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення.

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем 1 залишено без змін податкові повідомлення –рішення від 24.04.2009 № 0000051600/0, № 0000061600/0 та, з метою доведення строків сплати податкового зобов’язання, ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.05.2009 № 0000051600/1, № 0000061600/1.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися спеціальним законом (Закон №168/97ВР (168/97-ВР) ), який визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Як визначено пп. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Суди правомірно зазначили, що дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні за актами прийому –передачі у відповідному податковому періоді, що також не заперечується відповідачем 1, вартість придбаного товару було віднесено до складу валових витрат, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту зазначеної суми податку на додану вартість –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятих податкових повідомлень –рішень від 11.06.2009 № 0000081600/0 та № 0000091600/0.

Як встановлено судами, на виконання контрактів від 27.11.2008 та від 06.02.2009, укладеними між нерезидентами та позивачем, останнім було відвантажено кукурудзу фуражну за межі митної території України. Товариством належним чином оформлені та посвідчені копії документів, що встановлюють статус нерезидентів, як юридичної особи –нерезидента, та підтверджують факт реєстрації останнього за місцем вказаним позивачем у зовнішньоекономічних контрактах та ВМД.

Так, відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно із пп. 6.1, 6.2 ст. 6 Закону № 168/97-ВР об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної ст. 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Статтею 274 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, що оцінюються.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області та Прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 по справі №2а-38740/09/2070 залишити без задоволення .