2а-13110/10/2670 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - 09.12.2010 Прийняття

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0017541704/0/21275 від 14.06.2010 р., № 0017541704/1/26798 від 26.07.2010 р.

В ході розгляду справи, представник позивача звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0017541704/0/21275 від 14.06.2010 р., № 0017541704/1/26798 від 26.07.2010 р. та № 0017541704/2/36433 від 30.09.2010 р.

Присутні в судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, вважають, оскаржувані податкові рішення незаконними. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач необґрунтовано донарахував йому податок з доходів фізичних осіб в сумі 5 997 000 грн.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, в обґрунтування своєї позиції посилався на обставини викладені в письмових запереченнях.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Позивачем заявлено позовні вимоги про оскарження рішень суб’єкта владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (2747-15) , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Громадянином України ОСОБА_3 до ДПІ у Дарницькому районі було подано декларацію про доходи, одержані з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року або за інший період звітного року.

02.06.2010 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва складено Акт № 3542/17/НОМЕР_1 "Про результати невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб відповідно до поданої декларації про одержані доходи за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_6.

Згідно вказаного акту встановлено, що СПД ОСОБА_3 занизив позитивну різницю між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховуються виходячи з суми витрат, понесених у зв’язку з придбанням такого активу та отримав дохід від реалізації цінних паперів сумі 39 980 000 грн., який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою 15 % та сплаті до бюджету 5 997 000 грн.

На підставі вказаного акту, відповідач склав та направив позивачу рішення-повідомлення № 0017541704/0 від 14.06.2010р. та № 0017541704/1 від 26.07.2010 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", платниками податків є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Тобто, відповідно до вказаної норми, як окремі платники податків визначені фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, та фізичні особи, які не мають такого статусу.

Відповідно до ст.. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) платниками податку є, зокрема, резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.

Пункт 1.20.3. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) встановлює, що у разі якщо у цьому Законі використовуються терміни "резидент" або "нерезидент" у відповідних відмінках, під цими термінами відповідно розуміються "фізична особа - резидент" або "фізична особа - нерезидент".

Згідно ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців –це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом (755-15) , шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Тобто, з вказаних норм чинного законодавства, вбачається, що платником податку може бути як фізична особа - резидент, так і фізична особа, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Пункт 4.2.2. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) встановлює, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на підставі вказаних норм чинного законодавства та згідно власних повноважень провів невиїзну документальну перевірку на підставі якої було вкладено Акт № 3542/17/НОМЕР_1 від 02.06.2010 р.

Проте, як вбачається з вказаного акту, відповідачем було проведено перевірку СПД –фізичної особи ОСОБА_3, в той же час з декларації, поданої позивачем, договорів купівлі-продажу та інших наданих до матеріалів справи документів, вбачається, що в правовідносинах щодо купівлі-продажу цінних паперів за результатами яких було донараховано податок з доходів фізичної особи, ОСОБА_3 виступав саме як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності.

При цьому, перевірки щодо сплати податку з доходів фізичною особою ОСОБА_3 ДПІ у Дарницькому районі міста Києва не проводила, а отже, підстав для самостійного визначення суми податкового зобов’язання щодо ОСОБА_3 у зв’язку з укладенням ним договорів купівлі-продажу цінних паперів в 2009 році згідно п. 4.2.2. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"у відповідача не було.

З матеріалів справи вбачається, що 29.12.09 р. ОСОБА_3 уклав Договір № 495/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів з гр. ОСОБА_7 Предметом договору є цінні папери - прості векселі (далі –ЦП) ТОВ "СТС ПЛЮС"номінальною вартістю 40 млн. грн. В цей же день ЦП були передані згідно акту прийому-передачі ОСОБА_3 Умови Договору передбачають відстрочку платежу на 30 календарних днів. Тобто, на момент укладання даного Договору кошти за передані по акту ЦП, що належать гр. ОСОБА_7, не були сплачені, оскільки обов’язок сплатити кошти у ОСОБА_3 виникає не раніше 29.01.2010 року. Таким чином, у ОСОБА_3 виникло зобов’язання щодо сплати за придбані ЦП, що відноситься до майбутніх витрат.

29.12.2009 р. торговець цінними паперами ТОВ "Фінансовий Дім "Українські інвестиції" на виконання договору доручення на продаж цінних паперів № 506/09-Б від 29.12.2009 р. укладеного з ОСОБА_3, ЦП ТОВ "СТС ПЛЮС"продав згідно Договору № 507/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів від 29.12.2009 р. ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"за 39,98 млн. грн. При цьому ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"розрахувався за ці ЦП власними векселями номінальною вартістю 39,97 млн. грн. та готівкою в сумі 10000 грн.

29.12.2009 р. ОСОБА_3 згідно договору № 9Б/34/10 обміну цінних паперів обміняв ЦП ТОВ "Промислово – Інвестиційний союз"вартістю 39,97 млн. грн. у гр. ОСОБА_8 на ЦП ТОВ "СТС ПЛЮС"вартістю 39,97 млн. грн. через торговця цінними паперами ТОВ "Трейд С".

31.12.2009 р. уклав Договір про розірвання Договору № 495/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів від 29.12.2009 р. з гр. ОСОБА_7 за згодою сторін та у зв’язку з не проведенням оплати вартості ЦП, згідно акту прийому-передачі цінних паперів, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_3 прийняв ЦП, саме: прості векселя ТОВ "СТС ПЛЮС"в кількості 15 од. номінальною вартістю 40 млн. грн., за договірною вартістю 39,97 млн. грн.

В Акті № 3542/17/НОМЕР_1 від 02.06.2010 р. зазначено: "Як зазначалось вище, СПД ОСОБА_3 31.12.2009 р. повернув прості векселі ТОВ "СТС Плюс" гр. ОСОБА_7 в зв'язку з неоплатою. Виходячи з вищевикладеного, СПД ОСОБА_3 не підтверджено понесені витрати по одержаному доходу від продажу цінних паперів (простих векселів) в розмірі 39 980 000,00 грн. Перевіркою дотримання вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.03р. №889-ІУ (889-15) із змінами та доповненнями встановлено порушення п. п.п.9.6.2 п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.03р. №889-ІУ із змінами та доповненнями, а саме: СПД ОСОБА_3 занизив позитивну різницю між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Таким чином відповідно до вищевказаних документів СПД ОСОБА_3 отримав дохід від реалізації цінних паперів в сумі 39 980 000,00 грн.".

Суд не може погодитись з вказаними висновками відповідача, оскільки у відповідності з ч. 1 та ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України (правові наслідки зміни або розірвання договору), у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

29.12.2009 р. ОСОБА_3 уклав Договір № 495/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів з гр. ОСОБА_7, відповідно до якого отримав цінні папери з відстрочкою платежу. 31.12.2009 р. позивачем було укладено Договір про розірвання Договору № 495/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів від 29.12.2009 р. з гр. ОСОБА_7, на підставі якого цінні папери було повернено гр. ОСОБА_7

Укладення вказаних договорів не тягне отримання доходу ОСОБА_3, оскільки цінні папери було повернено продавцю.

При цьому, зобов’язання щодо сплати за придбані цінні папери, що були віднесені до майбутніх витрат припинені, тобто зникли згідно ст.. 653 ЦК України (435-15) .

В запереченнях на позовну заяву відповідач посилається на те, що перевіркою було встановлено, що СПД ОСОБА_3 отримав доходи у розмірі 39 980 000,00 грн. від продажу цінних паперів (простих векселів ТОВ "СТС Плюс") юридичній особі ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"(код ЄДРПОУ 36423784) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів від 29.12.2009р. № 507/09-Бв, з яких не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст. 1.2. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"загальний річний оподатковуваний дохід складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року.

Пункт 7.1 ст. 7 вказаного Закону встановлює, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Відповідно до частини першої п.п.9.6.2 п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив.

Під терміном "інвестиційний актив" розуміється пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу.

При цьому, листом ДПА України від 23.11.2007 року № 5764/Х/17-0715 (v5764225-07) , який був дійсним на період 2009 року, роз’яснено, що:

Відповідно до положень пп.9.6.7 п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"для цілей цього пункту під терміном "інвестиційний актив"розуміється пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Під терміном "пакет цінних паперів"розуміється окремий цінний папір чи сукупність ідентичних цінних паперів. Під терміном "ідентичний цінний папір"розуміються цінні папери, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

Емісією згідно з ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок'є установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів.

Виходячи з положень п. 2 ст. 3 цього Закону векселі не є емісійними цінними паперами, тому з метою застосування норм п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"немає підстав розглядати їх як інвестиційні активи.

Вказаний лист ДПА України листом ДПА України від 01.02.2010 р. № 1886/7/17-0717 (v1886225-10) "Про відклик листів"був відкликаний, але при цьому роз’яснено, що згідно із пп. "г" п.п. 4.4.2. п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке узагальнююче податкове роз'яснення було скасовано (відкликано).

Відповідно до п.п. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

ОСОБА_3 продав згідно Договору № 507/09-Бв купівлі-продажу цінних паперів від 29.12.2009 р. ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"цінні папери за 39,98 млн. грн. При цьому, ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"розрахувався за ці цінні папери власними векселями номінальною вартістю 39,97 млн. грн. та готівкою в сумі 10 000 грн.

Таким чином, оскільки за вказаним договором ОСОБА_3 отримав векселі ТОВ "Промислово-інвестиційний союз"та грошові кошти в сумі 10 000 грн., то дохід від вказаної операції склав 10 000 грн., а дохід за отриманими векселями виникне в період фактичного надходження грошових коштів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги належить задовольнити, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва № 0017541704/0/21275 від 14.06.2010 р., № 0017541704/1/26798 від 26.07.2010 р., № 0017541704/2/36433 від 30.09.2010 р.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.