Про визнання протиправним та скасування рішення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (далі - Товариство) до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМКУ, АМКУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення,

У квітні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення адміністративної колегії відділення АМКУ від 22 лютого 2012 року № 74-РШ "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ПАТ "Чернігівобленерго" та накладення штрафу" (далі - рішення № 74-РШ). На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що воно не допустило у своїй діяльності порушень законодавства про захист економічної конкуренції, про які зазначено в оскаржуваному рішенні № 74-РШ.

Суди попередніх інстанцій встановили, що після звернення до відділення АМКУ із заявою громадянки ОСОБА_1 відповідач стосовно Товариства порушив справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 02-05/74-2011. За результатами розгляду справи адміністративна колегія відділення АМКУ 22 лютого 2012 року прийняла рішення № 74-РШ, згідно з яким: визнала, що позивач за результатами діяльності у 2010 році та січні-липні 2011 року займав монопольне становище на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, в територіальних межах Чернігівської області з часткою 100 %; визнала дії Товариства щодо встановлення різної вартості на послуги з видачі договору на приєднання та технічних умов на приєднання електроустановок до власних електромереж однаковим категоріям споживачів порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-III (2210-14) ), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, шляхом встановлення таких цін реалізації товару (послуги), які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; на Товариство наклала штраф у розмірі 34 000 грн на підставі статті 52 Закону № 2210-III.

Позивач послався на те, що рішення № 74-РШ відповідач прийнявбез проведення власного дослідження ринку, зазначивши в ньому, що Товариство займає монопольне становище на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, в територіальних межах Чернігівської області з часткою 100 %.

На території здійснення ліцензованої діяльності позивача (а саме на території Чернігівської області), крім нього, існує 695 власників технологічних електричних мереж, які жодним чином не обмежені у доступі до ринку надання послуг з приєднання, бар'єрів для доступу на цей ринок послуг інших суб'єктів господарювання немає.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення № 74-РШ.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, відділення АМКУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування ним положень статті 13 Закону № 2210-III.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 23 липня 2013 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 13 Закону № 2210-III.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2210-III державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами АМКУ.

Відповідно до пункту 2 статті 50 вказаного Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2210-III є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Факт такого зловживання підлягає встановленню та доведеності. Необхідною умовою для визнання дій чи бездіяльності суб'єкта господарювання зловживанням монопольним становищем є встановлення такого становища на конкретному товарному ринку, а також виявлення і доказ фактів зловживання своїм домінуючим становищем, свідомого здійснення таких дій чи бездіяльності, які призвели до обмеження конкуренції або ущемлення прав споживачів.

У справі, рішення в якій додано до заяви на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, вирішувалося питання про законність деяких пунктів рішення відділення АМКУ щодо визнання дій суб'єкта господарювання, який є монополістом на ринку відповідних послуг, такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Так, у постанові від 23 липня 2013 року Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні недійсними пунктів 2, 3 рішення АМКУ, дійшов висновку про те, що дії публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", яке у 2011 році займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з видачі технічних умов на приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у територіальних межах м. Львова та Львівської області, які полягали у включенні позивачем до технічних умов вимоги (запроектування замовником та виконання ним заміни оливонаповненого вимикача на вакуумний), є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Отже, у наведеному рішенні Вищого господарського суду України цей суд виходив зі встановлених під час розгляду справи обставин і дійшов висновку про те, що дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який є монополістом на ринку відповідних послуг, полягали у зловживанні монопольним становищем на ринку відповідно до частини першої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210-III.

Водночас у справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування рішення № 74-РШ, погодився з їхнім висновком, що Товариство не є таким, яке займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до власних електромереж та інших додаткових послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, а тому до нього не може бути застосована стаття 13 Закону № 2210-III щодо зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем на зазначеному ринку, оскільки позивач встановлював ціну видачі договору на приєднання і технічних умов на приєднання не безпідставно, а виключно керуючись постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25 грудня 2008 року № 1522 "Про затвердження Методики розрахунку вартості робіт з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж ліцензіата та інших додаткових робіт і послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю" (v1522227-08) , на підставі калькуляцій, які розробило Товариство та затвердив орган (територіальне представництво зазначеної вище комісії), який здійснює державне регулювання у сфері енергетики відповідно до Закону України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР (575/97-ВР) "Про електроенергетику" та Закону України від 20 квітня 2000 року № 1682-III (1682-14) "Про природні монополії".

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява АМКУ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Аналіз наведених рішень касаційних судів не дає підстав вважати, що вони неоднаково застосували норми матеріального права, оскільки ухвалення протилежних рішень стало наслідком встановлення судами під час розгляду цих справ різних фактичних обставин щодо відповідності (невідповідності) дій чи бездіяльності суб'єктів господарювання законодавству про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.