2а-6479/10/14/0170 Про визнання неправомірними дій начальника міського управління ГУ МВС України по звільненню працівника зі служби в органах внутрішніх справ, визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на службі у відділі міського управління ГУ МВС України на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку, стягнення середньомісячного утримання за період вимушеного прогулу та моральної шкоди - 30.11.2010 Прийняття

Суть спору: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим про визнання неправомірними дій начальника Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим по звільненню позивача зі служби в органах внутрішніх справ, визнання протиправним наказу начальника Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим від 05.11.2009р. №316 на підставі якого позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, поновленні позивача на службі в Ливадійському відділі Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку, стягненні з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячного утримання за період вимушеного прогулу, та стягненні з відповідача на користь позивача 5000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний наказ прийнято без обґрунтування причин та підстав звільнення. Разом з тим позивач зазначає, що є добросовісним працівником, зауважень під час проходження служби не мав.

Ухвалою суду від 01.07.2010р. до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне управління МВС України в АР Крим.

Представник першого відповідача у судове засідання 30.11.10р. не з’явився про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. 21.10.2010р. від нього надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, згідно яких він заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав вказаних у запереченнях.

Представник другого відповідача - ГУ МВС України в АР Крим у судове засідання 30.11.2010р. не з’явився, однак в судовому засіданні 11.11.10р. проти позову заперечував та зазначив, що позивачем вчинено проступок, який дискредитує звання працівника міліції, а саме: вживання наркотичних засобів. Зазначеним вчинком позивачем були порушені вимоги Закону України "Про міліцію" (565-12) . Разом з тим другий відповідач зазначає, що позивачу неодноразово виносились зауваження, та оголошені догани.

Під час розгляду справи суду надані пояснення спеціаліста ОСОБА_4 та лікаря-нарколога ОСОБА_5

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

Наказом ГУ МВС України в АР Крим №45 о/с від 04.08.2003р. позивач був призначений на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.

05.11.2009р. заступником начальника управління – начальником відділу кадрового забезпечення Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим майором ОСОБА_6 проведено службове розслідування за фактом отримання інформації щодо вживання наркотичних речовин, зокрема старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1. За результатами зазначеного службового розслідування складений Висновок від 05.11.2009р.

Для перевірки інформації щодо вживання наркотичних речовин старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 05.11.2009р. о 09 годині 30 хвилин останній був доставлений працівниками відділу внутрішньої безпеки Ялтинського міського управління до Ялтинського психоневрологічного диспансеру для проходження медичного огляду для встановлення факту вживання ним психоактивних речовин та стану сп’яніння. У ході проведення медичного дослідження в сечі у ОСОБА_1 були виявлені канабіноїди, що підтверджується результатом імунохроматографичного дослідження №696 та протоколом медичного огляду від 05.11.2009р. № 1954.

У резолютивній частині Висновку службової перевірки зазначено, що за грубе порушення службової дисципліни, Етичного кодексу працівника міліції, Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ України, скоєння проступку що дискредитує звання працівника міліції, який виразився у вживанні наркотичних речовин, що не сумісно із подальшим проходженням служби в ОВС України, зокрема оперуповноваженим сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнити з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацією звання рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (п. 2 резолютивної частини Висновку).

На підставі Висновку 05.11.2009р. було складено подання про звільнення з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за п. 66 (за дискредитацію звання працівника ОВС) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління Головного управління МВС України в Автономній Республіки Крим.

На підставі зазначеного подання 05.11.2009р. Заступником Міністра – начальником Головного управління МВС України в АР Крим Г.Г. Москаль прийнято рішення звільнити з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за п. 66 (за дискредитацію звання працівника ОВС) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління Головного управління МВС України в Автономній Республіки Крим. У зв’язку з чим, на підставі зазначеного рішення Наказом від 05.11.2009р. № 316 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнений зі служби в органах внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України: за п. 66 (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) старший лейтенант міліції ОСОБА_1, оперуповноважений сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, представників сторін, спеціалістів, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" № 2925-III від 10.01.2002, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом управління. До структури Міністерства внутрішніх справ України входять: головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи Міністерства внутрішніх справ України на транспорті; міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти; підрозділи судової міліції; підрозділи місцевої міліції; з'єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ;навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно зі ст.7 ЗУ "Про міліцію" міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про міліцію" працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII державна служба –це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.

Таким чином, служба позивача на посаді лейтенанта міліції, оперуповноваженого сектору кримінального розшуку відноситься до публічної служби, отже спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідачів, як суб’єктів владних повноважень, керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про міліцію" встановлено, що основними завданнями міліції є:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про міліцію" діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Згідно ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991р. (114-91-п) (із змінами та доповненнями) (далі Положення № 114).

Відповідно до п.2 Положення № 114 (114-91-п) , особи які перебувають на службі в органах внутрішніх справ і мають спеціальне звання лейтенанта міліції, відносяться до середнього начальницького складу.

Відповідно до п. 10 Положення № 114 (114-91-п) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пункт 8 Положення № 114 (114-91-п) визначає, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться:

- за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;

- у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

- за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

- у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);

- за службовою невідповідністю;

- у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

- через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

- у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку.

Пунктом 62 Положення № 114 (114-91-п) встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Порядок звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу визначається розділом 7 Положення № 114 (114-91-п) , а саме пунктом 64 Положення № 114 (114-91-п) , яким встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

є) за порушення дисципліни;

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

і) у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку.

Пунктом 66 Положення № 114 (114-91-п) встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Отже пунктом 66 Положення № 114 (114-91-п) передбачено особливу підставу звільнення працівника міліції з ОВС.

Пунктом 23 Положення № 114 (114-91-п) встановлено, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22.03.2006 №3460-IY (надалі – Дисциплінарний статут).

Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено поняття службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:

- створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;

- набуттям високого рівня професіоналізму;

- забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;

- дотриманням законності і статутного порядку;

- повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;

- вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

- забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;

- умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;

- належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту надане визначення дисциплінарного проступку, це - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ст.5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:

- дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;

- захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;

- поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу;

- дотримуватися норм професійної та службової етики;

- берегти державну таємницю;

- у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;

- стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;

- постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;

- сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;

- виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;

- з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;

- берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

В матеріалах справи є Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння № 1954 від 05.11.2009р., з п.13 якого вбачається, що в сечі позивача були виявлені канабіноїди. Постановою КМУ від 06.05.2000р. № 770 (770-2000-п) затверджений Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, відповідно до якого канабіс відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.

Відповідно до положень "Методів виявлення наркотичних засобів та психотропних речовин у біологічних рідинах людини", затверджених МОЗ України 16.05.2006р., згідно яких негативні результати э остаточними, а позитивні підлягають подальшої перевірки іншим методом, після проведення імунохроматографічного дослідження сечі ОСОБА_1 у Ялтинському психоневрологічному диспансері, яким були виявлені канабіноїди, зразки сечі ОСОБА_1 були направлені до Кримської республіканської установи "Наркологічний диспансер", для проведення перевірки іншим методом.

09.11.2009р. в Кримської республіканської установі "Наркологічний диспансер" було проведено дослідження сечі ОСОБА_1 за методикою дослідження "Тонкослойна хроматографія". За результатами вказаного дослідження, в сечі ОСОБА_1 канабіноїдів не виявлено.

Також, під час розгляду справи спеціалістом ОСОБА_7, яка проводила 05.11.2009р. медичний огляд позивача надане письмове пояснення, відповідно до якого остання пояснила, що при обстеженні біологічного середовища (сечі) методом імуннохромного тестування було виявлено наявність наркотичної речовини – марихуани. В подальшому для підтвердження виявленої наркотичної речовини біосередовище було направлено в КРУ "Наркологічний диспансер" для дослідження методом тонкослойної хроматографії, результат аналізу № 1378 не виявив наявність в сечі ОСОБА_1 канабіса.

Аналіз № 1378 від 09.11.2009р. залучений до матеріалів справи.

Лікар-нарколог ОСОБА_5 у судовому засіданні надала пояснення аналогічні спеціалісту ОСОБА_7 та вказала на те, що дослідження сечі методом тонкослойної хроматографії не виявило вживання позивачем наркотичних засобів. Також у судовому засіданні лікар-нарколог ОСОБА_5 пояснила, що дослідження методом тонкослойної хроматографії є більш точним ніж імунохромне тестування, яке було проведено при дослідженні сечі ОСОБА_1 у Ялтинському психоневрологічному диспансері, та вказала, що при вказаних обставинах достовірно підтвердити факт вживання ОСОБА_1 наркотичних речовин не представляється можливим. Більш того, при первинному медичному огляді було встановлено, що позивач "Трезв".

Отже, аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що першим відповідачем, відносно старшого лейтенанта ОСОБА_1, який перебував на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, було передчасно та помилково зроблено висновок про грубе порушення ним службової дисципліни, Етичного кодексу працівника міліції, Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ, скоєння проступку що дискредитує звання працівника міліції, яке виразилося у вживанні наркотичних речовин.

Вказаний факт, нібито вживання позивачем наркотичних речовин, було покладено першим відповідачем в основу висновків службового розслідування, висновку атестації ОСОБА_1, про невідповідність займаної посаді, та наказу Заступника Міністра – начальника головного управління МВС України в АР Крим №316 о/с від 05.11.2010р. про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за п. 66 Положення №114 (114-91-п) (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) в запас Збройних сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2.

При вказаних обставинах суд вважає, що позовні вимоги відносно визнання протиправним та скасуванні наказу №316 о/с від 05.11.2009р., в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за п. 66 Положення №114 (114-91-п) (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) в запас Збройних сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління, 05 листопада 2009 року, та поновленні його на службі в Ливадійському відділі Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог щодо стягнення з відповідача середньомісячного грошового утримання за період вимушеного прогулу суд вказує, що відповідно до ст. 235 Кодекс законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вивчивши надані першим відповідачем документи, та керуючись ст. 235 КЗпП України, суд вважає, що підлягає стягненню з першого відповідача грошове отримання за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з дати звільнення по дату прийняття рішення о поновленні на роботі, але з урахуванням обмежень вказаних у ст. 235 Кодексу законів про працю України, тобто за один рік, в сумі 25248 (2104 грн.*12 мес.) (з урахуванням податків і інших обов’язкових платежів).

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень суд вказує наступне.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що відповідачем у зв’язку з прийняттям незаконного рішення завдано йому моральну шкоду, неправомірні дії відповідача спричинили переживання та моральні страждання. Позивач зазначив, що грошову компенсацію моральної шкоди позивач оцінює в 5000,00 гривень.

Перевіряючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві в розмірі 5000,00 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 32, 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Суд вказує, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 (v0005700-01) ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд підкреслює, що відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем ОСОБА_1 регулюється КЗпП України (322-08) .

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зазначає, що в п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 (v0005700-01) ) вказано, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вказує, що юридичними фактами, які є підставою виникнення правовідносин по відшкодуванню власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові є:

- порушення власником законних прав працівника;

- наявність моральних страждань працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зазначає, що судом встановлено допущення порушення прав позивача відповідачем у зв’язку з незаконним звільненням, згідно наказу № 316 – о/с від 05.11.2009 року Заступника міністра МВС України – начальника ГУ МВС України в АР Крим.

Судом встановлено, що внаслідок порушення законних прав позивача – звільнення відповідно до Наказу № 316 – о/с від 05.11.2009 року позивачеві завдані моральні страждання, зачеплена його ділова репутація, честь та гідність, порушені нормальні життєві зв'язки.

Однак, суд звертає увагу позивача, що відшкодування моральної шкоди не може бути компенсацією втраченого заробітку, а є лише компенсацією моральних страждань, що виявилися в переживаннях та моральних стражданнях особи.

При визначенні розміру цього відшкодування суд враховує ступінь і характер моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи сукупність встановлених обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що ОСОБА_1 має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 1000,00 гривень.

Вивчаючи клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду, та перевіряючи доводи представника першого відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду, судом встановлено наступне.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції дійсної на день звернення позивача до суду) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що законом, яким в даному випадку встановлюються строки для звернення до суду є КЗпП України (322-08) .

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, судом встановлено, що позивач повинен був звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, дійсної на день звернення позивача до суду), згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

У запереченнях проти позову представник першого відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, просив з цих підстав відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління МВС України в АР Крим 05.11.2009 року, що підтверджується Наказом № 316 – о/с від 05.11.2009 року про звільнення зокрема ОСОБА_1, з яким позивач ознайомився 05.11.2009 року, отже, саме 05.11.2009 року є датою початку перебігу строку для звернення позивача з заявою до суду про вирішення трудового спору.

Аналізуючи поважність причин пропуску строку для звернення до суду, суд вказує, що позивач отримав травму коліна та знаходився на лікуванні з 08.11.2009р. по 05.12.2009р., що підтверджується довідкою травматологічного відділення №120 від 05.12.2009р.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач не мав можливості своєчасно звернутися до суду, у зв’язку з знаходженням на лікуванні, суд приходить до висновку про поважність причин пропущення позивачем строку звернення до суду, надає правову оцінку встановленому вище та розглядає справу по суті.

Стосовно позовних вимог позивача щодо визнання неправомірними дій начальника Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позову, у зв’язку з тим, що позивачем не надано суду доказів того, що вказана посадова особа вчиняла будь-які протиправні дії щодо звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Також, суд вказує, що згідно ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання; 7) усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Тобто, ця постанова, в частині Поновлення ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим підлягає негайному виконанню.

В судовому засіданні 30.11.2010р. проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

постанова складена в повному обсязі та підписана 03.12.10р.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158- 163, 167, 256 КАС України, суд

1. Поновити ОСОБА_2 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим про визнання неправомірними дій начальника Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим по звільненню позивача зі служби в органах внутрішніх справ, визнання протиправним наказу начальника Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим від 05.11.2009р. №316 на підставі якого позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, поновленні позивача на службі в Ливадійському відділі Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку, стягненні з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячного утримання за період вимушеного прогулу, та стягненні з відповідача на користь позивача 5000 грн. моральної шкоди.

2. Позов задовольнити частково.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Заступника Міністра – начальника головного управління МВС України в АР Крим №316 о/с від 05.11.2010р. про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України за п. 66 Положення №114 (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) в запас Збройних сил України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 який займає посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління, 05 листопада 2009 року.

4. Поновити ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.

5. Стягнути з Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в АР Крим (98612, АР Крим, м. Ялта, вул. Морська, б.12) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) 25248 грн. грошового утримання за час вимушеного прогулу та 1000 грн. відшкодування моральної шкоди.

6. В іншої частині позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 гривень.

8. постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим підлягає негайному виконанню.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.