Про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та її стягнення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовомОСОБА_1 до Національної академії оборони України (у подальшому назву змінено на Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського; далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та її стягнення,

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та її стягнення в розмірі 3709 грн 55 коп. за період 2000-2008 роки.

Святошинський районний суд міста Києва постановою від 5 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2011 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідача на користь позивача 2473 грн 10 коп. грошової компенсації за неотримане речове майно.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що хоча положення частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ) і передбачають виплату компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, однакстаттею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (далі - Закон № 1459-III (1459-14) ) призупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Касаційний суд дійшов висновку, що зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, та зазначив, що Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) (далі - Положення), визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому правових підстав для задоволення позову немає.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 9, 9-1 Закону № 2011-XII, статті 2 Закону № 1459-III та Положення (1444-2004-п) , просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 квітня та 9 червня 2011року (№№ К-36272/09, К-29820/10 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. У вищезазначених рішеннях касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-пр/2008 частина друга статті 9-1 Закону № 2011-XII є чинною та підлягає виконанню. Отже, право позивачів на отримання ними компенсації за неотримане речове майно виникло на момент їх звільнення зі служби та на час дії частини другої статті 9-1 Закону № 2011-XII.

Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону № 1459-ІІІ дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно. Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V (328-16) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон (2011-12) доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення (1444-2004-п) не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII (2011-12) . Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13).