Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2008 року

у справі №2-а-9764/08

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року

у справі №22-а-8144/08

за позовом Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

до Державного підприємства "Артемвугілля"

про стягнення на користь держави коштів, отриманих за нікчемною угодою,

Горлівська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства "Артемвугілля"про стягнення з відповідача на користь держави грошових коштів у сумі 86765,23 грн., отриманих за нікчемною угодою.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2008 року (суддя Юрченко В.П.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Малашкевич С.А., судді –Нікулін О.А., Ястребов Л.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована судами попередніх інстанцій тим, що позивачем не надано неспростовних доказів укладення відповідачем угоди, яка порушує публічний порядок. Крім того, судами встановлено пропуск позивачем строку, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України, для застосування конфіскаційних санкцій, визначених у ч. 1 ст. 208 цього ж Кодексу.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Горлівська ОДПІ Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 238- 239 Господарського кодексу України та ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.08.2005 року між Державним підприємством "Артемвугілля"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтех Дон Ресурс"був укладений договір №9/178-05 про транспортне обслуговування, яким визначено умови переміщення завантажених та порожніх вагонів, організації їх транспортного обслуговування, умови платежів та взаємної відповідальності сторін.

Вказуючи у касаційній скарзі на те, що ДП "Артемвугілля"не мало ліцензії з надання послуг по перевезенню пасажирів і вантажів залізничним транспортом, позивач вважає, що відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому вважає що договір від 23.08.2005 року №9/178-05 є недійсним згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, позивач наполягає на тому, що приписи ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним.

Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 1 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст ст. 228 ЦК України дозволяє зробити висновок, що усі правочини, спрямовані на порушення публічного порядку можуть бути поділені на дві групи: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, та правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згадані у цій статті порушення публічного порядку є такими, що порушують основні засади державного правопорядку.

В той же час, така підстава для визнання правочину нікчемним як відсутність ліцензії на право надання певного виду послуг не може охоплюватися наведеними видами порушень. Зазначені позивачем у касаційній скарзі посилання на ст. 42 Конституції України, яка встановлює право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, також не можуть свідчити на користь висновку про порушення відповідачем конституційних прав людини і громадянина у зв’язку з неотриманням ліцензії з надання послуг по перевезенню пасажирів і вантажів залізничним транспортом.

За наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність того, що укладений договір порушує публічний порядок, є правильним, з огляду на що суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити, що позивачем проігноровано приписи ст. 227 ЦК України, яка визначає правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.

Так, положеннями ч. 1 цієї статті передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З правового аналізу процитованої норми можна зробити висновок, що правочини, передбачені ст. 227 ЦК України, належать до оспорюваних правочинів, тобто їх недійсність має встановлюватися судом на вимогу заінтересованої особи у передбачених законом випадках.

Отже, зважаючи на викладені приписи законодавства, вимоги Горлівської ОДПІ про застосування правових наслідків укладення правочину, вчиненого юридичною особою без відповідної ліцензії, підлягають розгляду лише після вирішення у судовому порядку питання про недійсність самого правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2008 року у справі №2-а-9764/08 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2008 року у справі №22-а-8144/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.