Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги учаснику війни, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації на постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 серпня 2006 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги учаснику війни за 2003 - 2005 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є учасником війни, тому відповідно до статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Однак відповідач у 2003 році згідно Закону України від 26 грудня 2002 року № 380 - ІV "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) , у 2004 році згідно Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) взагалі не провів виплату цієї допомоги, а в 2005 році згідно Закону України від 23 грудня 2004 року №2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) виплатив зазначену допомогу тільки в розмірі 50 гривень.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивачка просила стягнути з відповідача невиплачену грошову допомогу за 2003 рік у розмірі 141 гривні 90 копійок, за 2004 рік у розмірі 277 гривень 35 копійок, за 2005 рік у розмірі 946 гривень, всього - 1 365 гривень 25 копійок.

Постановою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 серпня 2006 року, позовні вимоги задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником війни.

Статтею 14 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 26 грудня 2002 року № 380 - ІУ "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (ст. 28 ) та Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст. 44) учасникам війни, до яких відноситься позивачка, взагалі в 2003, 2004 роках не передбачена виплата щорічної разової допомоги, а Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) установлено виплату цієї допомоги учасникам війни лише в розмірі 50 гривень.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (28, 34, 44) законів України "Про Державний бюджет України на 2003 та 2005 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 28, 34, 44 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2003 та 2005 роки".

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новомиколаївської районної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 серпня 2006 року скасувати та направити справу в суд першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.