Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2005р.

у справі № 2-25/9636-2005

за позовом Фірми "Джаліта"

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2005 р. позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0009292301/0 від 16.06.2004 р. Стягнуто з ДПІ у м. Сімферополі на користь Фірми "Джаліта" 85 грн. держмита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу на вказане судове рішення у порядку, передбаченому ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, якою просить скасувати вказане судове рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.11 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, п. 15 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" від 21.01.1993 р. та ст. 44 Господарського процесуального кодексу України. Наголошує на тому, що платник податку мав право включити суми податку на додану вартість лише при використанні основних фондів у власній господарській діяльності. Вважає неправильним рішення в частині стягнення з податкової інспекції на користь позивача витрат зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, оскільки згідно з п. 15 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" державні податкові інспекції звільнені від сплати державного мита, а обов’язок зі сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу ст. 44 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача при подачі позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судове рішення суду попередньої інстанції, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом попередньої інстанції встановлено, що податкове повідомлення-рішення № 0009292301/0 від 16.06.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання зі штрафних санкцій у сумі 17477 грн. прийнято на підставі акту перевірки № 5/23-2/30624503 від 14.06.2004 р.

Фірма "Джаліта" включила до складу податкового кредиту витрати з придбання матеріалів і послуг з будівельно-монтажних робіт зі спорудження об’єктів основних фондів, які призначені для використання у господарській діяльності.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом попередньої інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Згідно із п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, за приписами п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону однією із ознак, за якою визначається належність матеріальних цінностей, що придбаваються платником податку, до основних фондів, є їх призначення для використання у власній господарській діяльності, тобто при віднесенні об’єкту, що будується, до основних фондів критерієм для цього є намір платника використовувати об’єкт у своїй господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей.

Таким чином, виходячи із вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та з урахуванням положення п.п. 8.2.1. п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", належність до основних фондів матеріальних цінностей, що придбаваються (споруджуються) платником податку, останнім визначається саме при формуванні податкового кредиту у звітному періоді у зв’язку із придбанням (спорудженням) таких матеріальних цінностей та за їх призначенням для використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із змісту вищевказаної норми закону, тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляла платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації .

З урахуванням викладеного, в результаті ретельного дослідження питання формування позивачем податкового кредиту, належним чином підтвердженого податковими накладними, як то передбачено п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суд попередньої інстанції, враховуючи вимоги п.п. 7.4.1. п. 7.4, п.п.7.5.1.п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", правильно вирішив даний спір.

Порушень норм процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не вбачається. Суд першої інстанції правильно у відповідності із вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якого вирішувався спір, стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Відповідно до ч. 5 ст. 49 цього ж кодексу витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законного і обґрунтованого судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2005р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.