Про зобов'язання призначити пенсію - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про зобов'язання призначити пенсію,

У липні 2010 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними відмову в призначенні пенсії відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) та рішення від 16 липня 2010 року № 20 про відмову в призначенні пенсії за віком (далі - спірне рішення); зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком достроково з 8 липня 2010 року; стягнути з відповідача судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на те, що вона як мати інваліда з дитинства має право на призначення їй пенсії за віком достроково відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV (1058-15) . Проте управління ПФУ в призначенні їй такої пенсії відмовило.

Суди встановили, що ОСОБА_1 має сина ОСОБА_2, 10 березня 1994 року народження, який у дванадцятирічному віці був визнаний дитиною-інвалідом. Відповідно до посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачці з 6 березня 2006 року призначена державна соціальна допомога на дитину-інваліда.

8 липня 2010 року позивачка звернулася до управління ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком достроково як матері інваліда з дитинства. 16 липня 2010 року управління ПФУ рішенням № 20 відмовило їй у призначенні такої пенсії у зв'язку із тим, що дитину було визнано дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку.

Комунарський районний суд міста Запоріжжяпостановою від 4 листопада 2010 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував спірне рішення; зобов'язав управління ПФУ призначити позивачці пенсію за віком; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2013 року, постанову місцевого суду скасував та відмовив у задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 зазначає, що в доданій до заяви ухвалі судукасаційної інстанції від 11 березня 2009 року (справа № К-20181/07) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV (1058-15) . Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2013 року скасувати і прийняти нове судове рішення - про задоволення позову.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV (1058-15) .

Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що Закон № 1058-ІV (1058-15) та Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (1788-12) "Про пенсійне забезпечення" не містять такої обов'язкової умови для призначення пенсії за віком матері інваліда з дитинства, як встановлення дитині інвалідності до досягнення нею шестирічного віку, а тому управління ПФУ необґрунтовано відмовило позивачці у призначенні такого виду пенсії.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що оскільки дитина ОСОБА_1 визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, то позивачка не має права на призначення дострокової пенсії за віком.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував пункт 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV (1058-15) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон № 1058-ІV (1058-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 цього ж Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно з пунктом 25 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (z1566-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (z1566-05) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів дійшла такого правового висновку.

Мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що син позивачки ОСОБА_2 визнаний дитиною-інвалідом у дванадцятирічному віці. Суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що ця дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За таких обставин суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.