2а-15958/09/2670 Про скасування податкового повідомлення - рішення щодо оподаткування прибутку підприємств - 22.06.2010 Прийняття

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "САССК"(позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач 1) та Держаної податкової адміністрації у м.Києві (відповідач 2) про скасування податкового повідомлення –рішення від 04.12.2009 р. №0004272309/2, рішення про результати розгляду первинних скарг від 17.09.2009 р. №6411/10/25-026 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 26.11.2009 р. №5391/10/25-114 в частині відмови від задоволення повторної скарги.

В ході судового розгляду справи представником відповідача 2 Держаної податкової адміністрації у м. Києві було подане клопотання про закриття провадження по справі № 2а-15958/09/2670 в частині скасування рішення про результати розгляду повторної скарги від 26.11.2009 р. № 5391/10/25-114. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2010 р. по справі № 2а-15958/09/2670 провадження у справі було закрито в частині скасування рішення про результати розгляду повторної скарги від 26.11.2009 р. № 5391/10/25-114 та рішення про результати розгляду первинних скарг від 17.09.2009 р. № 6411/10/25-026.

В зв’язку з цим ДПА в м. Києві перестало бути відповідачем по справі, а позивачем було здійснене уточнення позовних вимог. Після уточнення позивач просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.12.2009 року № 0004272309/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач дійшов до помилкового висновку про порушення позивачем підпунктів 5.2.1 та 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі –Закон), пункту 22.13 (в редакції Закону від 27.04.2007 р.). ТОВ "САССК"вказує на те, що витрати, пов’язані з орендою житла для найманих працівників –іноземців, є витратами, які пов’язані з безпосередньою господарською діяльністю Товариства. Із найманими працівниками - іноземцями укладені трудові договори, згідно з якими готель зобов’язаний забезпечити такого працівника житлом. А тому, такі витрати позивача підпадають під дію п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону. Також, позивач зазначає, що в 2005р., 2006 р., і в 2007 р. Товариство декларувало валові доходи з урахуванням уточнюючих розрахунків витрат І кварталу попередніх років. Виходячи з принципу ведення податкового обліку наростаючим підсумком, усі валові витрати І кварталу 2005, 2006, 2007 років були погашені шляхом зменшення валового доходу в наступних податкових роках. Відповідно, від’ємне значення об’єкта оподаткування в 2006 та 2007 роках, складається виключно з валових витрат 2006 р. та 2007 р. Отже, до декларацій з податку на прибуток за перші квартали 2007 та 2008 років були перенесені виключно від’ємні значення об’єкта оподаткування за 2006 та 2007 років, які складаються з витрат за 2006 та 2007 роки.

Таким чином, позивача вважає, що жодного порушення п. 22.13 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та ст. 86 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" ТОВ "САССК" допущено не було.

Відповідач та ДПА в м. Києві проти позовних вимог заперечують та вважають, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено в межах та на підставі законодавства. На думку відповідача, ТОВ "САССК"в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"включило до складу валових витрат витрати, які не пов’язані з веденням господарської діяльності на суму 1 289 159,75 грн., а саме витрати з оренди житлового нерухомого майна, яке використовувалося найманими працівниками позивача –іноземцями в якості місця проживання. Також, позивач в порушення ст.. 86 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) та п. 6.1 ст. 6, п. 22.13 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відобразило в уточнюючих розрахунках податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток минулих періодів, що призвело до завищення валових витрат у 2007 році на суму 40 725 024,00 грн. та у 2008 році.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва здійснила планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "САССК", за наслідками якої був складений акт перевірки від 23.06.2009 р. № 1034/23-09/30180471 "Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.07 р. по 31.12.08 року". На підставі акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 13.07.2009 р. № 0004272309/0. Сума податкових зобов’язань з податку на прибуток, визначених у цьому податковому повідомленні-рішенні, складає 9 825 829,00 грн., у тому числі за основним платежем 2 324 356,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 501 473,00 грн.

Позивач не погодився з висновками податкового органу та прийнятим податковим повідомленням –рішенням та, в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, звернувся зі скаргою в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду первинної скарги позивача відповідач скасував повідомлення-рішення в частині 3 010,00 грн. застосованої штрафної санкції, у зв’язку з чим таке рішення вважається відкликаним.

Позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА у місті Києві. За наслідками розгляду скарги ДПА у місті Києві винесла рішення від 26.11.2009 р. № 5391/10/25/144, яким частково задовольнила повторну скаргу позивача, визнавши неправомірним зменшення відповідачем валових витрат позивача на суму 17 944 736,50 грн. - відсотки, сплачені позивачем по кредиту, отриманому від компанії "Сентенза Лімітед". У зв’язку з цим податкове повідомлення рішення від 22.09.2009 року № 004272309/1 було скасоване в частині донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій внаслідок зменшення валових витрат на суму 17 944 736,50 грн. З огляду на зазначене податкове повідомлення-рішення від 22.09.2009 року № 004272309/1 вважається відкликаним.

За наслідками розгляду ДПА у м. Києві повторної скарги позивача відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 04.12.2009 р. № 0004272309/2, яким позивачу були визначені податкові зобов’язання в сумі 2 248 600 грн., з яких:

171 347,00 грн. –сума основного платежу з податку на прибуток;

2 077 253,00 грн. –сума штрафних санкцій.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що податкові зобов’язання, зазначені у податковому повідомленні-рішенні від 04.12.2009 р. № 0004272309/2, яке є предметом судового оскарження у цій справі, були визначені у зв’язку з тим, що відповідач:

1. зменшив позивачу валові витрати в 2007 році на суму 685 386,83 грн. та 2008 році на суму 603 772,92 грн. Разом на суму 1 289 159,75 грн. –витрати позивача, пов’язані із сплатою вартості оренди житла, яке позивач використовував для проживання найманих працівників-нерезидентів. Оскільки, позивач протягом 2008 року мав від’ємне значення об’єкта оподаткування, то донарахування податкових зобов’язань власне з податку на прибуток за цим епізодом відбулося виключно щодо 2007 року в сумі 171 347,00 грн. (685 386,83 * 25%);

2. зменшив позивачу валові витрати на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року, яке було задекларовано позивачем шляхом подання уточнюючих розрахунків, на суму:

43 458 300,00 грн. –в 2006 році,

40 725 024,00 грн. –в 2007 році,

32 185 285,00 грн. –в 2008 році;

3. застосував до позивача штрафні санкцій в розмірі 2 077 253 грн. В поясненнях, наданих під час судового розгляду справи, відповідач зазначив, що штрафні санкції були розраховані за кожний податковий квартал, в яких було встановлено заниження об’єкту оподаткування, а не від суми донарахованих податкових зобов’язань, зазначених у податковому повідомленні-рішенні. Тому сума штрафних санкцій перевищує 100% суми донарахованих податкових зобов’язань.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

1. Щодо епізоду із зменшенням валових витрат у зв’язку із наймом житла для працівників-іноземців.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач надає готельні послуги в межах міжнародній мережі готелів "Радіссон САС". Для того, щоб послуги позивача відповідали міжнародному рівню та були надані відповідно до стандартів готелів, які працюють в мережі Радіссон САС, позивач укладає трудові договори з фізичними особами-іноземцями, які раніше працювали в системі Радіссон САС в інших країнах. Такі працівники можуть контролювати рівень послуг та навчати персонал позивача стандартам надання готельних послуг. Як встановлено судом з поданих позивачем документів, трудові контракти, які позивач укладає з працівниками-іноземцями, передбачають надання обладнаного помешкання (квартири), орендованої за рахунок роботодавця (позивача). Витрати, понесені у зв’язку з орендою житла, підтверджені первинними документами, наданими позивачем до матеріалів справи (копії договорів з ДП "Д’Естате"та актів приймання передачі наданих послуг з пошуку житлових приміщень, а також копії договорів оренди житлового приміщення з фізичними особами-приватними підприємцями, актів приймання-передачі наданих послуг з оренди житлового приміщення та відповідні оригінали виписок обслуговуючого банку).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 цього Закону передбачено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на виплату відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг) будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Враховуюче вищевикладене, колегія суддів вважає, що витрати позивача, пов’язані з оплатою оренди житла, в якому проживали працівники-іноземці, зумовлені договірними зобов’язаннями позивача та пов’язані з господарською діяльністю позивача. Отже, на підставі вищенаведених положень Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) позивач мав право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Що стосується посилання відповідача на абзац 4 підпункту 5.3.1 пункту 5.3. статті 3 цього Закону в обґрунтування відсутності права позивача на віднесення до складу валових витрат вартості оренди житла, як фінансування особистих потреб фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме, серед іншого, фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Як було зазначено вище, трудові контракти передбачають надання працівникам-іноземцям житла, а отже є виплатою, передбаченою пунктом 5.6 статті 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Оскільки підпункт 5.3.1 цього Закону (334/94-ВР) прямо зазначає, що обмеження, встановлені цим пунктом не поширюються на виплати передбачені пунктом 5.6 Закону (334/94-ВР) , а розглядувані виплати передбачені саме підпункт 5.6.1 пункту 5.6 цього Закону (334/94-ВР) , то застосування підпункту 5.3.1 Закону (334/94-ВР) в розглядуваному випадку прямо суперечить положенням цього підпункту.

Колегія суддів, також, відзначає, що відповідно до статті 52 Закону України "Про міжнародне приватне право", до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Отже, на працівників-іноземців, які працюють в Україні, поширюються вимоги трудового законодавства України.

Стаття 21 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) передбачає, що трудовий договір є угодою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, а власник або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Стаття 120 КЗпП передбачає, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" (255-98-п) працівникам, які переїхали в іншу місцевість у зв'язку з переведенням їх на роботу, і членам їхніх сімей жиле приміщення надається на умовах, передбачених трудовим договором.

Відповідно до пункту 14 "Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників", затвердженого постановою КМУ від 19 березня 1994 р. № 170 (170-94-п) , якщо умовами контракту передбачається переїзд працівника на роботу в іншу місцевість, сторони визначають у контракті умови, гарантії та компенсації такого переїзду та умови забезпечення працівника (а в разі необхідності і членів його сім'ї) житловою площею або оплату витрат за найом (піднайом) житлового приміщення чи користування готелем.

З вищевикладеного судова колегія робить висновок, що здійснення позивачем витрат на оплату житла для проживання найманих працівників-іноземців, які на час дії контракту, укладеного з позивачем, переїжджають з постійного місця проживання до місця виконання трудових обов’язків –м. Київ, не можна вважати фінансуванням особистих потреб таких працівників, оскільки надання такого житла пов’язано з виконанням працівниками їх трудових обов’язків та передбачено трудовим договором (контрактом), а отже є гарантією та компенсацією, передбаченою трудовим законодавством України. Таким чином, зазначені витрати не підпадають під обмеження, встановлені підпунктом 5.3.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , також з наведеної підстави.

З вищевикладеного суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно зменшив валові витрати позивача на суму 1 289 159,75 грн., чим порушив вимоги підпунктів 5.2.1, 5.6.1, пункту 5.6 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а також пункт 5.11 Закону (334/94-ВР) , який передбачає, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі (334/94-ВР) , не дозволяється.

2. Щодо епізоду зі зменшенням валових витрат на суму від'ємного значення об’єкта оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2008 року позивачем були подані уточнюючі розрахунки до декларацій з податку на прибуток за період з 2006 р. по 3 квартал 2008 р. Зазначеними уточнюючими розрахунками позивач збільшує:

в декларації за 2006 рік показник рядку 4.9 на суму 43 458 300,00 грн., що є сумою від’ємного значення об’єкта оподаткування 2005 року;

в декларації за 2007 рік показник рядку 4.9 на суму 40 725 024,00 грн., що є сумою від’ємного значення об’єкта оподаткування 2006 року з врахуванням поданого уточнюючого розрахунку до декларації за 2006 рік;

в декларації за 3 квартал 2008 року показник рядку 4.9 на суму 32 185 285,00 грн., що є сумою від’ємного значення об’єкта оподаткування 2007 року з врахуванням поданого уточнюючого розрахунку за 2007 рік, та з одночасним зменшенням показника рядку 04.13 на суму 17 944 736,00 грн. З огляду на обрану позивачем методику виправлення (шляхом подання уточнюючих розрахунків) в декларації за 2008 рік зазначені зміни рядку 04.9 та рядку 04.13 не відображались, оскільки це призвело би до подвійного обліку уточнених показників.

Суд не може погодитись з твердженням відповідача, що внаслідок такого виправлення позивач порушив вимоги статті 86 Закону "Про державний бюджет України на 2006 рік" та підпункт 22.13 статті 22 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції від 27.04.07 р.) з огляду на наступне.

Відповідно до статті 86 Закону "Про державний бюджет України на 2006 рік", у 2006 році сума від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, що рахувалася станом на 1 січня 2005 року і не була погашена протягом 2005 року, не підлягає протягом 2006 року врахуванню у складі валових витрат платника податку.

Підпунктом 22.13 Закону (3235-15) (в редакції, яка була чинною протягом 2007 року) передбачено, що у 2007 році сума від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, що виникла станом на 1 січня 2006 року і не погашена протягом 2006 року, не підлягає протягом 2007 року врахуванню у складі валових витрат платника податку.

З наведених норм випливає, що лише у випадку, якщо сума від’ємного значення 2004 року не була погашена протягом 2005 року, то вона не може враховуватися протягом 2006 року. Так само сума від’ємного значення 2005 року, не погашена протягом 2006 року, не може враховуватися протягом 2007 року.

Пункт 6.1 статті 6 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачає, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Наведена норма визначає певну черговість обліку валових витрат –облік наростаючим підсумком. Це означає, що спочатку валові доходи зменшуються валовими витратами першого кварталу, а при їх нестачі - валовими витратами другого кварталу і так далі. Такий же принцип міститься в пункті 16.4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , згідно з яким платник податку подає декларацію з податку на прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком, з розрахунком від’ємного значення об’єкта оподаткування попередніх податкових періодів. Тобто наростаючим підсумком розраховуються як валові витрати, так і валовий дохід, що підтверджується порядком заповнення декларації по податку на прибуток.

При цьому погашення від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року відбувається у складі валових витрат наступного року під час розрахунку об’єкта оподаткування. Відповідно до пункту 3.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, погашення від’ємного значення об’єкта оподаткування відбувається шляхом зменшення скоригованих валових доходів поточного року. Якщо сума валового доходу, отримана протягом року, перевищує валові витрати першого кварталу (з врахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року), то від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього року вважається погашеним (саме таке розуміння пункту 6.1 зайняв Вищий адміністративний суд України у справі № К-27308/06, викладене в ухвалі від 11 жовтня 2006 року).

В розглядуваній справі судовою колегією на підставі декларацій та уточнюючих розрахунків позивача встановлено, що за 2005 рік ТОВ "САССК"задекларував валові доходи на суму 78 119 500,00 грн. Загальна сума від’ємного значення об’єкта оподаткування 2004 року, яка була включена до складу валових витрат 1-го кварталу 2005 року, складає 58 033 500,00 грн. Загальна сума валових витрат 1-го кварталу (включаючи від’ємне значення 2004 року) складає 74 039 400,00 грн. Тобто загальна сума валових доходів 2005 року перевищує як суму від’ємного значення 2004 року, так і загальну суму валових витрат 1-го кварталу 2005 року. Відтак, виходячи з принципу ведення податкового обліку наростаючим підсумком, усі валові витрати першого кварталу 2005 року (з урахуванням від’ємного значення 2004 року) були погашені шляхом зменшення валового доходу 2005 року. Відповідно, від’ємне значення об’єкта оподаткування 2005 року складається виключно з валових витрат 2005 року.

За 2006 рік позивач задекларував валові доходи на суму 117 174 240,00 грн. З урахуванням уточнюючого розрахунку витрати 1-го кварталу 2006 року (включаючи від’ємне значення об’єкта оподаткування 2005 року в сумі 43 458 300,00 грн.) дорівнюють 64 885 643,00 грн. Тобто загальна сума валових доходів 2006 року перевищує як суму від’ємного значення 2005 року, так і загальну суму валових витрат 1-го кварталу 2006 року. Відтак, виходячи з принципу ведення податкового обліку наростаючим підсумком, усі валові витрати першого кварталу 2006 року (з урахуванням від’ємного значення 2005 року) були погашення шляхом зменшення валового доходу 2006 року. Відповідно, від’ємне значення об’єкта оподаткування 2006 року складається виключно з валових витрат 2006 року.

За 2007 рік позивач задекларував валові доходи на суму 128 765 098,00 грн. З урахуванням уточнюючого розрахунку витрати 1-го кварталу 2007 року (включаючи від’ємне значення об’єкта оподаткування 2006 року в сумі 40 725 024 грн.) дорівнюють 61 020 167,00 грн. Тобто загальна сума валових доходів 2007 року перевищує як суму від’ємного значення 2006 року, так і загальну суму валових витрат 1-го кварталу 2007 року. Відтак, виходячи з принципу ведення податкового обліку наростаючим підсумком, усі валові витрати першого кварталу 2007 року (з урахуванням від’ємного значення 2006 року) були погашення шляхом зменшення валового доходу 2007 року. Відповідно, від’ємне значення об’єкта оподаткування 2007 року складається виключно з валових витрат 2007 року.

Таким чином, включення позивачем до складу валових витрат суми від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього періоду повністю відповідає вимогам пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та не призводить до порушення статті 86 Закону "Про державний бюджет України на 2006 рік" та пункту 22.13 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (в редакції від 27.04.07 р.)

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що суми, зазначені позивачем в уточнюючих розрахунках, не підтверджуються документально. Такий висновок відповідач обґрунтовує тим, що попередніми актами податкових перевірок позивача не підтверджений розмір валових витрат, визначений позивачем. Так, на сторінках 12-13 Акта перевірки відповідач вказує, що станом на 31.12.2005 від’ємне значення об’єкту оподаткування податком на прибуток підтверджується лише в сумі 8 950,7 тис. грн. В той же час за даними декларації позивача за 2005 рік (з урахуванням уточнюючого розрахунку за 2005 рік) сума від’ємного значення об'єкта оподаткування дорівнює 45 729,3 тис. гривень.

Відповідно до пункту 1.7 "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р. (z0925-05) , факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У розглядуваному випадку відповідач, стверджуючи про начебто виявлені порушення щодо визначення суми від’ємного значення об’єкта оподаткування станом на 31.12.2005 року, використовує лише дані попередніх актів перевірки. При цьому під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, які б доводили, що позивачем було завищено валові витрати. Посилання на висновки інших актів перевірки позбавляє власне розглядуваний акт перевірки доказової сили. Відповідно, безпідставні висновки такого акта перевірки не можуть бути підставою для прийняття будь-яких рішень.

Водночас, незважаючи на викладене, з метою повного та об’єктивного розгляду справи суд вважає за необхідне дослідити висновки актів попередніх перевірок, на які зроблено посилання в акті перевірки від 23.06.2009 р. № 1034/23-09/30180471. Як випливає з акта перевірки, відповідач не визнав валові витрати позивача в сумі 36 778 600 грн. (45 729,3 тис. гривень - 8 950,7 тис. грн.). На підставі наявних в матеріалах справи документів судова колегія приходить до висновку, що ця сума складається з наступних епізодів:

по-перше, віднесення до складу валових витрат сум відсотків, сплачених на користь нерезидента Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) та суми компенсації витрат банку, пов’язаних із прийняттям рішення щодо можливості надання кредиту. Загальна сума сплачена ЄБРР дорівнює 31 450 416,00 грн. До матеріалів справи позивачем надані документи, які підтверджують сплату відповідних сум.

Відповідач не визнав право позивача на віднесення до складу валових витрат вказаних сум з огляду на положення підпункту 5.5.2 пункту 5.2 статті 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", яким встановлено обмеження на віднесення до складу валових витрат відсотків, що сплачуються на користь нерезидента, пов’язаної з платником податку особою. Відповідач не надав доказів того, що позивач та ЄБРР є пов’язаними між собою особами. За таких умов вимоги підпункту 5.5.2 Закону (334/94-ВР) не поширюються на відсотки, які сплачувались позивачем на користь ЄБРР.

Що стосується сум компенсації витрат ЄБРР, пов’язаних із прийняттям рішення щодо можливості надання кредиту позивачем, то такі витрати слід визнати пов’язаними із господарською діяльністю позивача, оскільки без таких витрат позивач не зміг би отримати кредит. Таким чином, такі витрати позивач міг віднести до складу валових витрат на підставі підпункту 5.2.1 пункту 5.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , як витрати пов’язані з господарською діяльністю позивача.

Крім того, на підтвердження правомірності віднесення вказаних сум до складу валових витрат позивач надав до матеріалів справи роз’ясненням ДПА України, наданому на запит позивача листом від 13.07.2006 р. № 7708/6/15-0316. В зазначеному індивідуальному роз’ясненні, отриманому на ім’я позивача, ДПА України підтверджує можливість віднесення до складу валових витрат виплачених ЄБРД відсотків без застосування обмежень, передбачених підпунктом 5.5.2 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та сум компенсації витрат ЄБРД, пов’язаних із прийняттям рішення щодо можливості надання кредиту позивачу;

по-друге, віднесення до складу валових витрат курсових різниць по кредитам від нерезидентів Entеrprises LTD"та Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

Відповідач не визнав право на валові витрати таких різниць з огляду на те, що суми кредиту не перебували на обліку у позивача. Щодо цього суд відзначає, що підпункт 7.3.6 пункту 7.3 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) передбачає порядок віднесення курсових різниць, що виникли відносно заборгованостей платника податків, виражених в іноземній валюті, якщо така заборгованість перебувала на обліку платника податків. Порядок відображення сум будь-яких заборгованостей платників податків в іноземній валюті у податковому обліку встановлений підпунктом 7.3.3 Закону (334/94-ВР) , а саме шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату її виникнення. Оскільки позивач здійснив перерахунок заборгованості в іноземній валюті в гривні, то, відповідно, така заборгованість була правомірно відображена у податковому обліку. Саме такою є правова позиція Верховного Суду України, викладена у листі від 23.12.2003 р. "Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оподаткування суб’єктів підприємництва";

по-третє, віднесення до складу валових витрат сум, пов’язаних із забезпеченням робітників житлом. До матеріалів справи надані документи, які підтверджують наявність трудових відносин з працівниками-іноземцями та витрати, понесені у зв’язку з наймом житла.

Щодо цього суд вже висвітлив свою позицію на стор. 3-4 цієї постанови щодо витрат на оренду житла працівникам-нерезидентам в 2007-2008 роках, відповідно до якої зазначені витрати можуть бути віднесені до складу валових витрат як такі, що пов’язані з господарською діяльністю Позивача;

по-четверте, віднесення до складу валових витрат сум процентів, сплачених на користь нерезидента s Entеrprises LTD". Як вбачається з матеріалів справи, позивач визнав помилковість віднесення зазначених сум до складу валових витрат, оскільки такі виплати були здійсненні на користь пов’язаної особи і до них застосовуються обмеження встановлені підпунктом 5.5.2 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . З огляду на зазначене така сума була виключена самостійно позивачем з валових витрат під час подачі уточнюючих розрахунків до декларації за 2006 рік. Зокрема, за 2005 рік позивачем було задекларовано від’ємне значення в розмірі 45 729 300,00 грн. Однак у податковому обліку за 2006 рік було враховано від’ємне значення минулого періоду в сумі 43 458 300,00 грн. Таким чином, сума 2 271 000,00 грн. не приймала участі в податковому обліку позивача з 2006 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно та неправомірно зменшив валові витрати позивача на суму 36 778 600,00 грн. та визначив від’ємне значення об’єкта оподаткування станом на 31.12.2005 року в сумі 8 950,7 тис. грн.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що донарахування позивачу податкового зобов’язання податковим повідомленням-рішенням від 04.12.2009 р. № 0004272309/2 є безпідставним та неправомірним. Відповідно, підстави для застосування відповідачем штрафних санкцій згідно вказаного повідомлення-рішення відсутні.

Водночас стосовно штрафних санкцій, суд вважає за необхідне додатково зазначити наступне. Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції розраховуються від суми донарахованих податкових зобов’язань, які складають 171 347,00 грн. Як було встановлено судом, у підприємства відсутня недоплата по періодах, визначених податковим органом в розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, а тому сума штрафних санкцій у розмірі 2 077 253,00 грн. є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Як встановлено судом, відповідач не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення –рішення про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних фінансових санкцій.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. "б" п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158- 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

1. Позов задовольнити.

2. Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.12.2009 р. № 0004272309/2 винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва.

3. Судові витрати у розмірі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САССК"

постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.