3/87 Про визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій - 17.11.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Господарського суду Полтавської області від 03.10.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.01.2007 по справі № 3/87

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій,

У травні 2006 року суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1 (далі –Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом (з уточненням позовних вимог) про визнання недійсними рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі – ДПІ, відповідач) від 14.02.2006 № 0000342304/0, від 21.03.2006 № 0000342304/1, якими позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем установленого порядку проведення будь –якого виду перевірки (планова, позапланова), які провадяться державними податковими органами.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 03.10.2006 по справі № 3/87, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.01.2007, позовні вимоги задоволено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки позивача, встановлений ст. ст. 111, 112 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні". Зокрема, перевірку проведено у відсутність позивача і наказ індивідуальної дії про проведення перевірки позивача не містив підстави проведення такої перевірки.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушують питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Підприємця щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, податковим органом було складено Акт від 07.02.2006.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено рішення від 14.02.2006 № 0000342304/0 про застосування штрафних санкцій, яке за результатами адміністративного оскарження відповідачем залишено без змін та, з метою доведення строків сплати штрафу, ухвалено нове аналогічне за змістом рішення від 21.03.2006 № 0000342304/1.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на момент проведення перевірки за відсутності позивача та оператора обслуговування гральних апаратів здійснювала громадянка Галаган М. І., яка не знаходилась в трудових відносинах з позивачем. З направленням на перевірку була ознайомлена Галаган М. І., яка також підписала акт перевірки.

Грошові кошти у розмірі 1 000,00 грн., виявлені під час перевірки податковим інспектором в сейфі, є особистими коштами. Сейф, в якому зберігались зазначені грошові кошти, знаходився окремо від місця проведення розрахунків операцій, що не спростовується відповідачем та відповідно до внутрішнього Наказу позивача від 20.07.2004 № 4 використовується для зберігання особистих речей працівників залу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України № 509-ХІІ від 04.12.1990 "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) у редакції, чинній на момент спірних правовідносин та Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) у редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

Повноваження органів державної податкової служби України визначені в Законі України № 509-ХІІ від 04.12.1990 "Про державну податкову службу в Україні" (509-12)

Органи державної податкової служби у випадках, в межах своєї компетенції та у порядку встановлених законами України здійснюють контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому Законом порядку (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу").

Згідно посадової інструкції державного податкового інспектора відділу оперативного контролю управління контрольно-перевірочної роботи, інспектор здійснює контроль за розрахунками, що проводяться із застосуванням РРО, за місцезнаходженням останнього, тобто з виїздом.

Відповідно ст. 112 Закону України "Про державну податкову службу", посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Зі змісту ст. 112 Закону № 509-ХІІ вбачається, що оскільки перевірка проводилась з виїздом, то на її проведення мав бути виданий відповідний наказ індивідуальної дії, у якому мали міститись відомості стосовно позивача, та направлення на перевірку, які, як встановлено судами попередніх інстанцій, було надано під розписку гр. Галаган М. І., яка не знаходилась в трудових відносинах з позивачем, тобто позивач належним чином не був ознайомлений з направленням на перевірку державних податкових інспекторів.

Крім того, з аналізу ст. 112 цього Закону України вбачається, що ненадання відповідного документу (наказу керівника податкового органу), у якому мали міститись відомості щодо підстав проведення позапланової перевірки позивача, є підставою про недопущення посадових осіб податкового органу до проведення перевірки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, на час перевірки було рішення (наказ) керівника податкового органу про проведення відповідної перевірки, але даний наказ не містив відомості щодо підстав проведення відповідної перевірки позивача.

У відповідності з ч. 7 ст. 111 Закону України "Про державну податкову службу" позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту тилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках –за рішенням суду. Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , саме у ст. 16 передбачено лише один випадок проведення позапланової перевірки, що провадиться уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб які використовують спрощену систему оподаткування. Така перевірка може здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.

В інших випадках, згідно з Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , у тому числі у відповідності зі ст. ст. 15, 16 цього закону, планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку передбаченому законодавством України.

Як встановлено судами рішення суду про проведення перевірки на об’єкті позивача відповідач також не мав.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині визначення штрафних санкцій за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) на підставі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) у редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.241 ГКУ, грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф. Статтею 239 ГКУ цей штраф віднесено до групи адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються органами державної влади чи органами місцевого самоврядування до суб'єктів господарювання, котрі порушили правила здійснення господарської діяльності.

За загальним правилом, встановленим у ч. 2 ст. 241 ГКУ, перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущені правопорушення.

Враховуючи викладене, штраф, застосований за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , є адміністративно-господарським штрафом в розумінні Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно зі ст. 250 ГКУ, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

З огляду на зазначене вище, ухвалюючи нове аналогічне за змістом рішення відповідно до Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , з метою доведення строків сплати штрафу, відповідач вийшов за межі встановлені Законом повноважень.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.