Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року у справі за позовом Прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаг"про стягнення господарсько-адміністративних санкцій, –

Прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –ТОВ) "Трансмаг"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 6 969 грн. 57 коп.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2007 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року апеляційна скарга ТОВ "Трансмаг"задоволена, постанова господарського суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2007 року скасована, ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач є юридичною особою, суб’єктом підприємницької діяльності, який надає послуги з перевезення, тобто, відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", є перевізником.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції, що була чинною у 2006 році, для підприємств (об’єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про автомобільний транспорт"в редакції від 05 квітня 2001 року "Створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв".

Згідно Закону України № 3492-ІV від 23 лютого 2006 року (3492-15) Закон України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) було викладено у новій редакції, що набула чинності з 07 квітня 2006 року, та у якій було виключено норми відносно того, що "Створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв".

Таким чином, до 07 квітня 2006 року розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників для визначення нормативу кількості робочих місць для інвалідів на підприємстві здійснюється з урахуванням положень ст. 19 Закону України "Про автомобільний транспорт"в редакції від 05 квітня 2001 року.

Згідно п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28 вересня 2005 року (z1442-05) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722 (z1442-05) "Середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору".

Тобто, сумісники під час розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників не враховуються.

Згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) в редакції від 05 квітня 2001 року до 07 квітня 2006 року не враховувались також водії.

Як свідчить наданий відповідачем розрахунок, показники якого не оспорюються сторонами та прокурором, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, з урахуванням до 07 квітня 2006 року норм статті 19 Закону України "Про автомобільний транспорт", становила 35, 25 осіб.

Згідно п. 3.4 Інструкції по заповненню форми № 10-ПІ (затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10 лютого 2007 року за № 42, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384 (z0117-07) ) середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві у 2006 році становила 35 чоловік.

Норматив кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів розрахований згідно приписам ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"та Інструкції по заповненню форми № 10-ПІ становить 1 робоче місце.

Таким чином, підприємство, яке у своєму штаті мало інваліда, виконало приписи чинного законодавства.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи захищеності інвалідів в Україні"підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Оскільки позов пред’явлено за порушення норм ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи захищеності інвалідів в Україні", що мали місце у 2006 році, апеляційний суд обгрунтовано визнав таким, що не підлягає задоволенню.

Посилання суду на ту обставину, що підприємство не повинно було застосовувати норми Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, відповідно до статті 7 Господарського Кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються законами України, до яких також відноситься Закон України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) і саме ним визначено особливості організації та діяльності автомобільного транспорту.

Що стосується змін, внесених до Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , то вони, згідно принципу дії закону у часі, не можуть вплинути на правовідносини та показники, розраховані підприємством відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності зазначеними змінами, за період, що мав місце до названих змін.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, –

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.