Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року

у справі №22а-206/07 (номер справи у суді першої інстанції - 7/709/06)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Миколаївської областi з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2006 року №0001601720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1180,56 грн., з яких 393,52 грн. –основний платіж та 787,04 грн. –штрафні (фінансові) санкції та №0001621720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів у розмірі 2380,52 грн., з яких 0,52 грн. –основний платіж та 2380,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.02.2007 року (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Димерлій О.О., судді –Яковлев Ю.В., Стас Л.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001621720/0 від 06.09.2006 року.

Часткове задоволення позову судом апеляційної інстанції мотивовано тим, що положення нормативно-правового акту, який передбачає сплату збору за спеціальне використання водних ресурсів, не поширюється на позивача, зважаючи на вид його діяльності.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року в частині задоволення позовних вимог та залишити в цій частині в силі постанову суду першої інстанції.

У касаційній скарзі відповідач зазначив, що відповідно до Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту платниками цього збору визнаються всі суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений в акті перевірки від 30.08.2006 року №1085-17-150-2055502523, про порушення позивачем, зокрема, вимог п. 2.1 розділу ІІ, п. 4.2 розділу ІV, п. 7.1, п. 7.2 розділу VІІ Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 року №231/539/118/219, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 року за №711/4004 (z0711-99) (далі - Інструкція). Такий висновок пов’язаний з тим, що у період з 01.10.2003 року по 31.01.2006 року позивачем здійснювалась діяльність у сфері громадського харчування, а вода, отримана ним, використовувалась для приготування їжі, гарячих напоїв та миття посуду, що з огляду на приписи Інструкції передбачало сплату збору за обсяги фактично використаної води.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у даному випдаку у позивача обов’язку сплачувати збір за спеціальне використання водних ресурсів, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції ця Інструкція обов'язкова до виконання підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики, і підприємствами водного транспорту.

При цьому, пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (далі - водокористувачі).

Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок, що приписи цієї Інструкції та сфера її застосування обмежуються лише випадками використання водних ресурсів для чітко обумовлених потреб –гідроенергетики і водного транспорту.

Оскільки позивачем використання води здійснювалося у його господарській діяльності, пов’язаній зі сферою громадського харчування, висновок суду апеляційної інстанції про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року у справі №22а-206/07 (номер справи у суді першої інстанції - 7/709/06) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.