К-7113/07 Про визнання нечинним акта індивідуальної дії - 11.11.2009 Прийняття

ТОВ "ЗАРД"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову Господарського суду Херсонської області від 30.11.2006 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судами норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , наголошуючи на тому, що цим Законом не передбачено нарахування податкових зобов’язань покупцю товару у випадку несплати продавцем товару своїх податкових зобов’язань. Суд мав розглянути справу у межах визначеного податковим органом порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким встановлюється порядок складання продавцем податкової накладної та надання її покупцеві, і надати оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню. Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: ст. 186, 187 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягало у тому, що суд не відклав розгляд справи за клопотанням позивача і розглянув справу за відсутності представника позивача.

Сторони, які належним чином повідомлялися про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000242303/1 від 17.05.2006 р. ДПІ у Бериславському районі в результаті зафіксованого актом перевірки № 47/231/31773506 від 19.04.2005 р. порушення ТОВ "ЗАРД"вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"визначила податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 102427,25 грн. та зі штрафних санкцій в сумі 51212,52 грн.

Висновок податкового органу про порушенням позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке б полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 65529,64 грн. за період грудень 2004 року –червень 2005 року, обґрунтований в акті перевірки тим, що Асоціацією "Авто люкс"- постачальником товару не включено до складу податкових зобов’язань у відповідних податкових періодах податку на додану вартість та не сплачено до Державного бюджету, про що свідчить лист ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 27.01.2006 р. № 1440/7/23-702 про відсутність можливості провести зустрічну перевірку у зв’язку із тим, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, у податкових періодах не звітувало.

Висновок податкового органу про порушенням позивачем вимог п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке б полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі у сумі 36897,61 грн. за липень, серпень та листопад 2005 року, обґрунтований в акті перевірки тим, що ПП "Синтаксис"- постачальником товару не відображено у складі податкових зобов’язань податку на додану вартість та не сплачено до Державного бюджету, про що свідчить лист ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 23.03.2006 р. № 1407/7/23-109, а також надіслана копія акта від 16.11.2005 р. № 29-239/1437 щодо анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосовуючи приписи п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , зробив висновок, що вказаними нормами встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому, зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені до бюджету. Податковий кредит ТОВ "ЗАРД" за період грудень 2004 року –червень 2005 року сформований позивачем на підставі податкових накладних, виданих особою -ПП "Асоціація "Автолюкс", яка не мала права їх підписувати, що випливає із постанови Господарського суду Херсонської області від 24.10.2006 р. про визнання недійсними господарських зобов’язань з купівлі-продажу борошна, вчинених ТОВ "ЗАРД"та ПП "Асоціація "Автолюкс".

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими оскаржені судові рішення, оскільки висновки суду щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зроблені без повного та всебічного дослідження обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Пункт 1.8 ст. 1 Закону України, який застосований судами при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредитку за спірні періоди, визначає термін "бюджетного відшкодування", і не регламентує порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до складу податкового кредиту.

Для надання правової оцінки щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту, якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору не врахували, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення регламентований п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Отже, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема не дослідили дотримання позивачем вимог п.7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР у редакції, чинній на час формування податкового кредиту, при його формуванні у спірних періодах.

Суди не дослідили, чи фактично відбулися операції з придбання борошна, чи виникло у позивача право сформувати податковий кредит за першою із подій, визначених п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чи підтверджений податковий кредит податковими накладними, як того вимагає п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього Закону, та чи видані податкові накладні платником податку, зареєстрованим на час їх видачі як такий платник у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, як того вимагає п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, необхідно врахувати таке.

Платник податку –покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має прав та обов’язку здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо дотримання останнім вимог податкового законодавства щодо податкового обліку та сплати податкових зобов’язань, та, у випадку встановлення податковим органом після виконання господарської операції факту порушення продавцем порушень законодавства при здійсненні господарської діяльності, анулювання його свідоцтва платника податку на додану вартість, нести за порушника відповідальність.

Визнання судовим рішенням недійсними господарських зобов’язань після їх вчинення не має тягнути для платника податку негативних наслідків у вигляді позбавлення його права на податковий кредит, сформований у попередніх звітних періодах у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

У разі здійснення будь-якої зміни суми компенсації вартості товарів (послуг) після їх поставки, включаючи наступний за поставкою перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача в силу вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"підлягають відповідному коригуванню.

Не застосування ж судовим рішенням наслідків недійсності господарського зобов’язання, які б потягнули будь-яку зміну суми компенсації їх вартості після поставки товарів, не тягне для отримувача товару обов’язку здійснювати коригування податкового кредиту у сторону зменшення.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення могли призвести до неправильного вирішення справи і такі порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРД"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Херсонської області від 30.11.2006 р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 28.02.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.