5/37-92А Про визнання недійсним договору та стягнення коштів - 10.11.2009 Прийняття

В квітні 2007 року ДПА у Волинській області звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання недійсним договору №25/2004 від 06.05.2004 р., укладеного між ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" та ПФ "Західконтракт" та стягнення з них всього одержаного за договором в сумі 16 248 000 грн. в порядку ст. 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Волинської області від 26.07.2007 року позов задоволено частково; визнано недійсним спірний договір, в решті позову, щодо застосування до відповідачів наслідків, передбачених ст. 208 ГК України - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 року скасовано постанову Господарського суду Волинської області від 26.07.2007 року та в позові відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, як незаконну та залишити в силі постанову суду першої інстанції, обґрунтовуючи тим, що остання прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір №25/2004 від 06.05.2004 року про надання послуг з фінансово-господарської діяльності, за яким ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" (Замовник) доручає, а ПФ "Західконтракт" (Виконавець) бере на себе зобов’язання розробити концепцію розвитку ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" відповідно до умов проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", опублікованих в газеті "Відомості приватизації" №16 від 01.05.2004 року та провести діагностику ЗАТ згідно технічного завдання, а Замовник зобов’язується прийняти послуги та оплатити їх. Згідно первинних документів даний договір виконаний сторонами.

Однак позивач, вважаючи даний договір таким, що укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, з умислом посадових осіб відповідача-1 ухилитись від сплати податків, звернувся до суду про визнання його недійсним та стягнення на користь держави коштів отриманих за цим договором.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що укладений між відповідачами спірний договір носить фіктивний характер та оформлений з метою завідомо суперечною інтересам держави з умислом посадових осіб ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" ухилитися від сплати податків шляхом завищення податкового кредиту по господарській операції на суму 1 354 000 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що для визнання зобов’язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність таких умов:

- вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

- мета укладення такого договору –приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, на думку апеляційного суду, не дає підстави стверджувати, що зобов’язання вчинялось з метою, завідомо суперечною інтересам держави.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Волинської області від 12.03.2007 року, залишеною в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2007 року у справі №2/83-2А задоволено позов ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" до Луцької ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0003472301/0/23-1 від 04.11.2005 року про донарахування ПДВ ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" у сумі 1 354 000,00 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 677 000,00 грн.

За таких обставин, вважаючи підтвердженою правомірність віднесення ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" до податкового кредиту ПДВ по господарській операції згідно вказаного договору у справі №2/83-2А, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним та відповідно стягнення сум за ним по даній справі.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки суду не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судом апеляційної інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, в матеріалах справи наявний акт Луцької ОДПІ про результати перевірки ЗАТ "Волинський шовковий комбінат", в якому, зокрема, висвітлено питання щодо взаємовідносин останнього з ПП "Західконтракт", однак апеляційним судом він не був взятий до уваги та судами обох інстанцій не було розглянуто питання про доцільність залучення вказаної податкової інспекції до участі у даній справі.

Також, в процесі розгляду даної справи, в порушення принципу повноти встановлення обставин при розгляді справи, не було встановлено, який зв'язок між собою мають Приватне підприємство "Західконтракт" та Приватна фірма "Західконтракт", яке відношення мають до спірних правовідносин та в якій мірі зокрема.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, суди обох інстанцій не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПА у Волинській області послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

А тому, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судами попередніх інстанцій викладене взагалі не взято до уваги.

Окрім цього суди залишили без належної оцінки встановлений у ході розгляду справи правовий статус обох сторін оспорюваного договору а також мету, на досягнення якої кожна з них вчиняла обумовлені договором дії. Також суди не взяли до уваги і інші юридично значимі обставини, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і застосування в залежності від них передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України наслідки недійсності угод, чим порушили норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2007 року по справі № 5/37-92А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .