Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Наумець О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

ДПІ у Святошинському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Будівельної корпорації "Укразіабуд", ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В ході судового розгляду справи позивачем подавалась заява про зміну позовних вимог в якій окрім визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач просив зобов’язати відповідачів вчинити дії.

Постановою Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р. по справі №21/171-А за позовом ДПІ у Святошинському районі м. Києва до Будівельної корпорації "Укразіабуд", ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.2008р. зазначену постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2009р. постанову Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.2008р. скасовано та направлено справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на момент укладення спірного договору за Будівельною корпорацією "УкрАзіаБуд"рахувався податковий борг, який виник по податку з наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, на підставі чого позивачем на адресу відповідача були направлені податкові вимоги, а тому згідно вимог Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) вищезазначене нерухоме майно вважається таким, що передано у податкову заставу. З огляду на це, спірний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки відчужене за договором майно перебувало у податковій заставі та має бути визнаний судом недійсним із застосуванням наслідків передбачених ч. 2 ст. 208 ГК України.

В поданих письмових запереченнях при розгляді справи Господарським судом міста Києва відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог, покликаючись на те, що в день укладення договору купівлі-продажк податковий борг був погашений і у нього були відсутні податкові зобов’язання, які б потребували забезпечення додатковою заставою. Крім цього, сума активів БК "Укразіабуд"на момент укладення угоди значно перевищувала суму податкового зобов’язання, а також були активи, які б могли покрити суму зобов’язання.

Відповідач 1 відзиву на позов при новому розгляді не подав, явку представника в судове засідання не забезпечив, повідомлявся рекомендованою кореспонденцією за місцем реєстрації згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

Відповідач 2 в поданих запереченнях просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що серед наслідків визнання недійсною угоди (господарського зобов'язання), що не відповідає вимогам закону, ч.2 ст. 208 ГК України не передбачено стягнення у доход держави одержаного за такою угодою, що є однією з обов'язкових умов наявності повноважень податкових органів для звернення до суду із позовом про визнання угоди недійсною. Відповідач покликається, що при укладенні договору купівлі-продажу нотаріусом проводилась перевірка майна, що було предметом угоди, проте майно на дату укладення договору не перебувало в обтяженні. Зазначає, що податковий орган безпідставно звернувся з позовом про визнання угоди недійсною, оскільки ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачає відповідальність за відчуження активів які перебувають у податковій заставі у вигляді штрафу у розмірі суми такого відчуження.

Для надання можливості сторонам подати додаткові докази в судовому засіданні та для належного повідомлення відповідача 1 в судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.02.2010р. на 19.03.2010р.

У зв’язку з нез’явленням представника відповідача 1 (повідомлявся рекомендованою кореспонденцією згідно відомостей ЄДР), відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

21.07.2007р. між Будівельною корпорацією "Укразіабуд"(продавець) та ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"правонаступником якого є ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія"в результаті реорганізації (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належне продавцю на праві власності нерухоме майно: нежитлове приміщення –офіс №101 (літера А), загальною площею 1245,90 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8. Продаж вказаного нерухомого майна вчинено за 15 595 403,69 грн.

Зазначений договір посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М.

Позивач зазначає, що на момент укладення спірного договору за Будівельною корпорацією "Укразіабуд"рахувався податковий борг, який виник по податку з наземних транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, на підставі чого позивачем на адресу БК "Укразіабуд" були направлені податкові вимоги №1/1601 від 04.07.2006р. на суму 13097,83 грн. та № 2/1999 від 07.08.2006р. на суму 3472899,23 грн., а тому згідно вимог п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами'яким передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу, право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення, вищезазначене нерухоме майно вважається таким, що передано у податкову заставу.

07.08.2006р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва листом №5615/10/24-024 "Про надання інформації"просила Будівельну корпорацію "Укразіабуд"у зв’язку із наявністю боргу надати інформацію щодо наявного майна.

Листом №2/268 від 21.08.06р. Будівельна корпорація "Укразіабуд" повідомила про наявність майна на суму на загальну суму 50061,0 грн.

Згідно п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №2-пр/2005 від 24.03.2005р. положення п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 вищевказаної норми Закону (2181-14) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) в частині поширення права податкової застави таке право може поширюватись на активи платника податків, розмір яких не є меншим двократного розміру суми податкового боргу платника податків, на день виникнення права податкової застави.

Згідно наказу ДПА України №385 від 06.07.2006р (v0385225-06) . прийнято податкове роз’яснення положень ст. 8 вищевказаної норми Закону, яке визначає, що у разі виникнення права податкової застави таке право може поширюватися на активи платника податків, розмір яких не є меншим двократного розміру суми податкового боргу платника податків на день виникнення права податкової застави, включаючи розстрочені (відстрочені) суми податкового боргу.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"у разі відчуження майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього майна, а добросовісний набувач набуває право власності на таке майно без обтяжень.

При цьому судом встановлено, що на дату укладення спірного договору, а саме на 21.07.2006 року нотаріусом Бочкарьовою Н.М., яка посвідчувала спірний договір, були здійснені запити до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, Державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, з яких вбачається, що нежитлове приміщення, яке є предметом спірного договору не було обтяжене заставою, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави нежитлове приміщення (а.с. 108).

Згідно витягу з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 110-114) нежитлове приміщення - офіс № 101, літ. А, загальна площа 1245,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8 на день укладення договору від 21.07.2006 року знаходилось під забороною відчуження на підставі іпотечного договору № 1731 від 17.05.2005р. з АКБ "Мрія", яка зареєстрована 12.07.2006р. за № 3450082.

Отже, договір купівлі-продажу від 21.07.2006р. на вказане нерухоме майно укладено Будівельною корпорацією "Укразіабуд"із товариством з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-металургійна компанія"за згодою АКБ "Мрія"про що зазначено у самому договорі (а.с. 115).

Уклавши відплатний договір купівлі-продажу від 21.07.2006 року на нежитлове приміщення - офіс № 101, літ. А, загальна площа 1245,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8, ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"взяло на себе зобов’язання перед АКБ "Мрія"по сплаті суми кредиту за будівельну корпорацією "УкрАзіаБуд"у розмірі 3090000,00 дол. США відповідно до договору №46 ВД від 21.07.2006 року (а.с. 118), передавши цієї ж дати в іпотеку зазначене нежитлове приміщення (а.с. 120). Перебування майна в іпотеці зареєстровано 24.07.2006 року відповідно до запису 3505425 (а.с. 109).

З Державного реєстру іпотек 14.12.2006 року запис 3505425 вилучено у зв’язку з достроковим погашенням суми кредиту 3090000,00 дол. США відповідно до договору № 46 ВД від 21.07.2006 року (а.с. 121, 122).

Як встановлено судом із пояснень представників відповідача 2 зазначене нежитлове приміщення 17.05.2005р. передане в іпотеку представництву "Інмедко Лімітед"на підставі іпотечного договору №1731 від 17.05.2005р. з АКБ "Мрія", яке продало його БК "Укразіабуд"31.10.2005р. у відсутність реєстрації заборони (згідно витягу із реєстру запис вилучено, а.с. 121-122). Оскільки заборона зареєстрована лише 12.07.2006р. за №3450082., то АКБ "Мрія"дав згоду на подальше відчуження приміщення, переданого в іпотеку банку попереднім власником "Інмедко Лімітед". З огляду на викладене відчуження приміщення - офіс №101, (літ. А) могло порушити інтереси лише АКБ "Мрія", які враховані погодженням на відчуження.

Суд дійшов висновку, що правовідносини іпотеки, які існували між представництвом "Інмедко Лімітед"та АКБ "Мрія"не пов'язані зі спірними правовідносинами. Крім цього, на даний час представництво "Інмедко Лімітед"не може бути залучене до справи, оскільки воно не знаходиться в реєстрі, на підтвердженням чого надана копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України судом зроблено запит у КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". У відповіді на судовий запит КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"повідомило, що станом на 15.02.2010р. згідно з даними книг реєстрацію Бюро по нежитловому фонду нежиле приміщення –офіс №101 (в літ. А), загальною площею 1245,9 м2 за адресою вул. Якіра, 8 на праві приватної власності зареєстровано за ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. 21.07.2006р. №1547. В Бюро зареєстровано 16.08.2006р. під. Р.№5587-п.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення, але податкова застава потребує письмового оформлення та реєстрації у відповідному Державному реєстрі застав. Відповідно до п. 8.3 ст. 8 зазначеного Закону податковий орган зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав.

При цьому з матеріалів справи вбачається і не заперечується представником позивача, що така реєстрація не була проведена позивачем.

Крім цього, відповідно до наданих суду матеріалів ДПІ у Святошинському районі м. Києва питання опису активів БК "Укразіабуд", які перебувають у податковій заставі, порушила лише 07.08.2006р., коли виник значний податковий борг по другій податковій вимозі. Відповідно до акту від 22.08.2006р. передбачалось акт опису зазначених активів скласти 01.09.2006р. Проте, відповідно до акту від 25.11.2006р. такий акт опису на зазначену дату не складено. Отже, податковим органом не визначено активи відповідача, які перебувають у податковій заставі, на дату укладення договору від 21.07.2006р.

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"та ст. 388 ЦК України ТзОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"є добросовісним набувачем нерухомого майна –нежитлового приміщення - офіс № 101, літ. А, загальна площа 1245,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8. А враховуючи, що той факт, що ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"є добросовісним набувачем нерухомого майна, придбаного відповідно до договору купівлі-продажу від 21.07.2006 року у БК "Укразіабуд"не спростовувався жодним рішенням суду, а право власності на дане нерухоме майно не обтяжено податковою заставою.

Згідно з пп. 8.6.4 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі здійснення операцій, зазначених у пп. 8.6.1 п.8.6 ст.8 цього закону, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа, яка прийняла таке рішення, несе відповідальність встановлену законодавством України за ухилення від оподаткування.

Відповідно до пп. 17.1.8 ст. 17 цього Закону у разі коли платник податків, активи якого перебувають в податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Тобто, вказаний закон чітко визначає відповідальність та санкції, наслідки за порушення пп. 8.6.4 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Перевіряючи доводи позивача щодо визнання спірного договору недійсним суд також виходив з наступного.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Проаналізувавши спірний договір суд дійшов висновку, що його зміст не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені докази, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору (приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо).

Санкції, встановлені ч. 2 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність мети на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім цього, Закони України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) чітко визначають відповідальність та санкції за порушення ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", серед яких такий наслідок відчуження активів без попередньої згоди податкового органу, як визнання недійсною угоди, не передбачений. Отже, відсутні законні підстави визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.07.2006 року.

Щодо покликань відповідача 2 про те, що податковий орган не вправі звертатись із позовм про визання угоди недійсною, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено ст. ст. 17, 50 КАС.

Зокрема, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Таку ж норму містить і п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справпро визнання правочинів недійсними"перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Право державних податкових інспекцій на подання до суду позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їхнього майна прямо передбачено п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", що кореспондується з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 17 та п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС.

У такому випадку ДПІ у Святошинському районі м. Києва, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсною угоди, реалізувала свої визначені податковим законодавством функції суб'єкта владних повноважень, управлінські функції про визнання угод недійсними. При цьому, у позовних вимогах просить застосувати до сторін наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені ч. 2 ст. 208 ГК України, що кореспондується із ч. 1 ст. 216 ЦК України, а не ч. 1 ст. 208 ГК України, що кореспондується із ст. 228 ЦК України.

Проте, суд вважає доводи позивача безпідставними, адже серед наслідків визнання недійсною угоди, що не відповідає вимогам закону, частиною 2 статті 208 ГК України не передбачено стягнення у доход держави одержаного за такою угодою, що є однією з обов’язкових умов наявності повноважень ДПІ для звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69- 71, 94, 158- 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В задоволенні позовних вимог відмовити.

постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185- 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.