8/414 Про визнання нечинним наказу - 04.12.2009 Прийняття

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. Вважає, що спірним наказом в частині пунктів 1, 5 додатку до нього було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача щодо користування нерухомим майном, яке було у 1993 році передано позивачу у користування на підставі укладених охоронно-орендних договорів з їх балансоутримувачем –Державним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ", погоджені та затверджені головою Комітету охорони і реставрації пам’яток історії, культури та історичного середовища. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу було порушено:

- підпункти 2, 8, 9 пункту 6 положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого рішенням КМР від 10.07.2003 р. № 584/744 (ra0584023-03) ;

- підпункт 5 п. 1 ст. 4 Закону України "Про столицю України –місто-герой Київ";

- частину 1 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини";

- частину 3 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини";

- статтю 19 Конституції України.

Відповідач проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В наданому суду відзиві зазначив, що відносини щодо перебування майна в оперативному управлінні юридичної особи не зачіпають і не можуть зачіпати права та інтереси позивача, який вважає себе користувачем майна згідно охоронно-орендних договорів. Відносини щодо перебування майна в оперативному управлінні юридичної особи і відносини щодо користування майном регулюються різними нормативно-правовими актами. В позовній заяві не обґрунтовано чим саме і яким чином відповідач порушив інтереси і права позивача. Відповідач вважає, що спірний наказ не порушує права та законні інтереси позивача, відповідає вимогам чинного законодавства.

Третя особа 1 надала письмові пояснення щодо суті справи, в яких зазначила наступне. Комплекс Братського Богоявленського монастиря та Києво-Могилянської академії, що формувався протягом ХVІІ-ХІХ століть, є пам’яткою історії та культури національного значення (постанови РМ УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (970-63-п) , від 06.09.1979 р. № 442 (442-79-п) ). Відповідно до рішення Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 р. № 976 Трапезна з церквою Святого Духа –пам’ятка національного значення (постанова РМ УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (970-63-п) , охор. № 15/2), поварня з келіями (охор. № 15/4), сонячний годинник (охор. № 15/3), просфірня (охор. № 15/8), корпус Братських келій (охор. № 15/6) та будинок настоятеля (охор. № 15/7) Братського Богоявленського монастиря на вул. Г.Сковороди, 2 у Подільському районі м. Києва передані з балансу Центральної районної лікарні Подільського району на баланс Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", правонаступником якого є Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій. Згідно з наказом Головного управління комунальної власності м. Києва "Про закріплення майна за Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій"від 31.12.1999 р. № 101 вищезазначені пам’ятки були закріплені на праві оперативного управління за Центром. У 1993 році Трапезна з церквою Святого Духа (охоронно-орендний договір від 20.05.1993 р. № 90/93), поварня з келіями (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 91/93), сонячний годинник (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 92/93), просфірня (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 95/93), корпус Братських келій (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 94/93) та будинок настоятеля (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 93/93) були передані Державним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ"у безоплатне, безстрокове користування Національному університету "Києво-Могилянська академія". Споруди комплексу -просфірня, корпус Братських келій та будинок настоятеля займає лікарня № 15, яка не має на це законних підстав, чим порушує права законного користувача –Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Третя особа 2 в наданих суду письмових поясненнях вказала на наступне. Указом президента України № 583/2008 від 25.06.2005 р. (583/2008) Про відзначення 400-річчя Національного університету "Києво-Могилянська академія", а саме, п.2 п.п.4 п.п.а даного указу передбачено: "Кабінету міністрів України опрацювати питання разом з Київською міською державною адміністрацією щодо: передачі Університету будівель Корпусу Настоятеля Братського монастиря, Братських келій, Просфірні Братського монастиря, забезпечивши при цьому вирішення питання щодо надання інших приміщень для розміщення Київської клінічної лікарні № 15". Тобто, при підготовці та виданні вищезазначеного указу Президента було встановлено, що будівлі на які претендує позивач перебувають на балансі та в оперативному управлінні Клінічної лікарні № 15. Третя особа 2 вважає, що Наказ Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації № 41 від 04.02.2005 р. "Про закріплення майна за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва"в частині пунктів 1,5 додатку до наказу, жодним чином не порушує права позивача, оскільки він виданий у межах повноважень Головного управління комунальної власності м. Києва, а історичні пам'ятки будуть передані позивачеві на виконання Указу президента № 583/2008 (583/2008) при наданні інших приміщень Клінічній лікарні № 15.

Представник прокуратури підтримав позицію позивача. Надав письмові пояснення в яких вказує на те, що прийняття спірного наказу, в тому числі в частині переліку об’єктів, що закріплюються за клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва прийнято з порушенням норм чинного законодавства, зокрема Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) . Зазначив, що порушення підтверджуються листом від 06.04.2009 р. № 2212 Головного управління культурної спадщини КМДА, яким зазначено, що Головним управлінням комунального майна при видачі наказу від 04.02.2005 р. № 41 не здійснювалось погодження з Головним управлінням культурної спадщини щодо відчуження, передачі іншим особам у володіння, користування або управління пам’яток, як то передбачено п. 16 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини":

- Клінічною лікарнею № 15 не були оформлені відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини"охоронні зобов’язання на користування пам’ятками з Головним управлінням культурної спадщини як уповноваженим органом охорони культурної спадщини;

- підтверджено, що будівлі під найменуванням "харчоблок"та "адміністративний корпус"не перебувають на території Братського монастиря. Проте, частина комплексу ансамблю Братського монастиря (Корпус Настоятеля, Просфірня, Братські келії, Трапезна з церквою Святого Духа та Сонячний годинник, що є пам’ятками національного значення) перебувають на правах оперативного управління за КНМЦ по охороні пам’яток;

- КНМЦ по охороні пам’яток не отримував відомості про скасування наказу Головного управління комунального майна від 31.12.1999 р. № 101 та передачу вищевказаних будівель на баланс іншої юридичної особи.

При прийнятті спірного наказу, відповідачем не було враховано статус будівель як пам’яток національного значення, а тому в наказі вказано інші найменування об’єктів передачі у оперативне управління основних засобів.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про визнання недійсним наказу № 41 від 04.02.2005 р. "Про закріплення майна за клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва"в частині пунктів 1, 5 додатку до наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Комплекс Братського Богоявленського монастиря та Києво-Могилянської академії, що формувався протягом ХVІІ-ХІХ століть, є пам’яткою історії та культури національного значення (постанови РМ УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (970-63-п) , від 06.09.1979 р. № 442 (442-79-п) ).

Відповідно до рішення Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 р. № 976 Трапезна з церквою Святого Духа –пам’ятка національного значення (постанова РМ УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (970-63-п) , охор. № 15/2), поварня з келіями (охор. № 15/4), сонячний годинник (охор. № 15/3), просфірня (охор. № 15/8), корпус Братських келій (охор. № 15/6) та будинок настоятеля (охор. № 15/7) Братського Богоявленського монастиря на вул. Г.Сковороди, 2 у Подільському районі м. Києва передані з балансу Центральної районної лікарні Подільського району на баланс Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", правонаступником якого є Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій.

Згідно з наказом Головного управління комунальної власності м. Києва "Про закріплення майна за Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій"від 31.12.1999 р. № 101 вищезазначені пам’ятки були закріплені на праві оперативного управління за Центром.

У 1993 році Трапезна з церквою Святого Духа (охоронно-орендний договір від 20.05.1993 р. № 90/93), поварня з келіями (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 91/93), сонячний годинник (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 92/93), просфірня (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 95/93), корпус Братських келій (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 94/93) та будинок настоятеля (охоронно-орендний договір від 20.05.93 № 93/93) були передані Державним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ"у безоплатне, безстрокове користування Національному університету "Києво-Могилянська академія".

Згідно з п. 5 розділу ІІ Додатку 2 до Наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації "Про закріплення майна за Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій"№ 101 від 31.12.1999 р. за Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій закріплено комплекс Братського монастиря (трапез. Церква, сонячний годинник, просфірня, поварня з келіями, корпус настоятеля, келії) на праві оперативного управління.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва "Про внесення змін до наказу від 31.12.1999 № 101"№ 112 від 23.04.2009 р. внесено до позиції 5 розділу ІІ Додатку 2 до Наказу Головного управління майном КМДА від 31.12.1999 № 101 зміни, вилучено у графі 2 слова "просфірня, корпус настоятеля, келії".

Клінічна лікарня № 15 Подільського району м. Києва як юридична особа була створена у 2002 році відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.05.2002 р. № 1066 "Про затвердження Статуту Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва".

Відповідно до рішення сесії Київради від 15.01.2002 р. № 227 (166) "Про ліквідацію територіальних медичних об’єднань м. Києва" харчоблок (літера В, історична назва –корпус настоятеля та профірні Братського монастиря) по вул. Г.Сковороди, 2 передані на баланс Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва за Актом приймання-передачі майна, основних засобів, матеріальних цінностей Клінічної лікарні № 15 по вул. Г.Сковороди, 2 станом на 01.07.2002 р.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва № 41 від 04.02.2005 р. "Про закріплення майна за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва"за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району на праві оперативного управління було закріплено, зокрема Адміністративна будівля та Харчоблок по вул. Сковороди, 2.

Позивач вважає, що даним наказом в частині пунктів 1 та 5 були порушені його права та охоронювані законом інтереси, так як саме за позивачем закріплено право на користування спірним нерухомим майном відповідно до охоронно-орендних договорів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити з наступних підстав.

Згідно листа Головного управління комунальної власності м. Києва № 042/15/6-334 від 25.01.2007 р. будівлі за адресою: вул. Г.Сковороди, 2 –дві адміністративні будівлі, патологоанатомічний корпус, хірургічний корпус та харчоблок належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, враховуються на балансі Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва та закріплені за нею на праві оперативного управління.

30.10.2006 р. була проведена експертна оцінка будівель: літери "В", "Д", "Е", розташованих за адресою: м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 2.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, плану встановлених меж земельної ділянки Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва та Експлікації угідь будівля 1 –харчоблок та будівля 4 –адміністративна будівля знаходиться в межах земельної ділянки, закріпленої за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва.

26.06.2006 р. КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна"були видані Клінічній лікарні № 15 Подільського району м. Києва оціночні акти на будівлі "В"та "Д"за адресою вул. Г.Сковороди, 2, використання за призначенням –харчоблок, рік забудови ХVІІ століття та адмінбудівля, рік забудови ХІХ століття.

Отже, в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна"приміщення за літерами "В"та "Д"по вул. Г.Сковороди, 2 обліковуються як харчоблок та адміністративна будівля за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва.

Позивач в свою чергу посилається на наявність у нього охоронно-орендних договорів та права на першочергове використання спірних будівель, передача яких Клінічній лікарні № 15 Подільського району відбулася з порушенням чинного законодавства, що і призвело до порушення його прав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме до охоронно-орендних договорів № 94/93 та № 95/93 від 20.05.1993 р. не були складені акти приймання-передачі будівель по вул. Сковороди, 2 і на розгляду справи позивачем не доведено факт передачі йому у користування спірних будівель по вул. Г.Сковороди, 2.

Що також підтверджується п.п. 4 п. 2 Указу Президента України від 25.06.2008 р. № 583/2008 "Про відзначення 400-річчя Національного університету "Києво-Могилянська академія" (583/2008) , відповідно до якого Кабінету Міністрів України доручено опрацювати питання щодо передачі Університету будівель Корпусу настоятеля Братського монастиря, Братських келій, Просфірні Братського монастиря, забезпечивши при цьому вирішення питання щодо надання інших приміщень для розміщення Київської клінічної лікарні № 15.

На день винесення постанови, питання щодо розміщення лікарні в інших приміщеннях не вирішено.

Слід також зазначити, що охоронно-орендні договори № 94/93 та № 95/93 від 20.05.1993 р. були укладені між Державним історіко-архітектурним заповідником "Стародавній Київ"та Університетом "Києво-Могілянська академія" строком з 01.06.1993 року по 31 травня 1998 року, потім в текст договорів невідомою особою було внесено зміни, а саме, закреслено дату 31 травня 1998 року та зазначено "бесстроково", що суперечить нормам Цивільного кодексу УРСР (1540-06) . Крім того, зазначені в договорах споруди повинні були бути передані позивачеві в оренду безоплатно.

Відповідно до статті 324 Цивільного кодексу УРСР за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов'язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов'язується повернути те ж майно.

Статтею 325 Цивільного кодексу УРСР в редакції, яка діяла на момент укладення охоронно-орендні договори № 94/93 та № 95/93 від 20.05.1993 р., передбачено, що строк договору безоплатного користування майном, укладеного між соціалістичними організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством Союзу РСР або Української РСР не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на один рік.

Таким чином, строк охоронно-орендних договорів № 94/93 та № 95/93 від 20.05.1993 р. на момент винесення спірного рішення та розгляду справи у суді вже закінчився, тому суд прийшов до висновку, що позивач на даний час права користування на спірні будівлі не набув та не є орендарем спірних приміщень, а тому його права спірним рішенням відповідача не порушені.

Головне управління комунальної власності м. Києва листом від 24.07.2008 р. № 042/15/3-4961 надало інформацію до Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища щодо неможливості передачі Національному університету "Києво-Могилянська академія"будівель по вул. Г.Сковороди, 2 у зв’язку із невиконанням з боку державних органів зобов’язань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.03.1992 р. № 183-р (183-92-р) та указу Президента України від 25.06.2008 р. № 583/2008 (583/2008) .

Відповідно до положень ст. 143 Конституції України та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"територіальним громадам районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону, як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 6 Закону України "Про столицю України –місто-герой Київ"визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста, як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 29 Закону України передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді і підпорядкованим Київському міському голові.

Рішенням № 584/744 від 10.07.2003 р. (ra0584023-03) Київська міська рада затвердила Положення про головні управління, управління та інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до підпункту 7 п. 7 вказаного Положення (ra0584023-03) , Головне управління комунальної власності м. Києва відповідно до покладених на нього завдань закріплює майно за підприємствами, установами та організаціями комунальної власності територіальної громади м. Києва на праві повного господарського відання (оперативного управління).

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Наказ Головного управління комунальної власності м. Києва № 41 від 04.02.2005 р. "Про закріплення майна за клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва"прийнято, зокрема відповідно до ч. 7 п. 7 вищевказаного Положення (ra0584023-03) .

Оскільки спірні приміщення є комунальною власністю, і на праві оперативного управління закріплені за Клінічною лікарнею № 15 Подільського району, то суд вважає, що лікарня правомірно користується та перебуває у спірних будівлях, а оскаржуваний наказ є правомірним, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, адже відповідач як суб’єкт владних повноважень приймаючи спірне рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.

Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача спірними пунктами 1, 5 додатку наказу № 41 від 04.02.2005 р. "Про закріплення майна за клінічною лікарнею № 15 Подільського району м. Києва"не порушуються, а відповідач приймаючи це рішення діяв в межах повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням фактичних обставин справи.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

В задоволенні адміністративного позову Національному університету "Києво-Могилянська академія"відмовити повністю.

постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.