Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від відповідача – Лісневського С.О., Радченя Д.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від 18.01.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року по справі № 34/372 за позовом підприємства "Алсіко Пал Отеро" до ДПІ у Ленінському районі м. Донецька та ВДК у Ленінському районі м. Донецька про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ та процентів.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Донецької області від 18.01.2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року, задоволено позовні вимоги підприємства "Алсіко Пал Отеро" до ДПІ у Ленінському районі м. Донецька та ВДК у Ленінському районі м. Донецька про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 49317, 00 грн. та процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість в сумі 1775, 41 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, відповідач – ДПІ у Ленінському районі м. Донецька 19 квітня 2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.01.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Донецька просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, п.4 ст. 11 КАС України та п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених з дотриманням норм процесуального права судами було встановлено, що позивачем у встановлений законом строк було подано до органів Державної податкової служби у податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2004 року, згідно з якою, сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню за підсумками поточного (звітно) періоду склала 49317 грн.

У відповідності з вимогами пп.7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач зазначив в податковій декларації про своє бажання отримати суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань на рахунок в установі банку.

Наявність у позивача права на відшкодування ПДВ за серпень 2004 року підтверджується довідкою державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька "Про результати документальної перевірки позивача з питання правильності заявленого до відшкодування ПДВ за період травень, серпень 2004 року № 5013/23 від 20.09.04р.", в якій зазначається про відсутність порушень підприємством вимог податкового законодавства під час декларування сум у декларації з ПДВ за серпень 2004р.

Відповідно до ч. 2 пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент спірних правовідносин) підставою для отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітній період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Отже, підставою для отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації.

Згідно з ч. 5 пп.7.7.3 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю.

На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Оскільки заявлена позивачем до відшкодування сума заборгованості з ПДВ не відшкодовано, підприємством заявлено вимогу про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 49317,00 грн. та процентів нарахованих на суму бюджетного боргу в сумі 1775,41 грн.

Актом звірки між позивачем та податковим органом станом на 16.12.2005 р. підтверджено суму бюджетної заборгованості у сумі 49317,00 грн. та відсотків у розмірі 1775,41 грн.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог підприємства, заснованого на власності громадянина Мозамбіку "Алсико Пал Отеро".

Такий висновок судів відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим по справі обставинам і не спростовується доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Донецька залишити без задоволення, постанову Господарського суду Донецької області від 18.01.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.