Про визнання протиправною та скасування вимоги - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною та скасування вимоги,

У березні 2013 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу управління ПФУ від 20 лютого 2013 року № Ф-177 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 6298 грн 23 коп.

На обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 послався на те, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ) він звільняється від сплати єдиного внеску, оскільки з вересня 2000 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (2262-12) «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ), а крім того у червні 2012 року йому виповнилося 60 років.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 жовтня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2013 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2014 року (№ К/800/33413/13), у якій, на думку управління ПФУ, касаційний суд зазначену норму матеріального права застосував інакше та правильно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність у позивача (ФОП, який обрав спрощену систему оподаткування) обов'язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ з огляду на отримання ним пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) .

Натомість у справі, на рішення в якій посилається управління ПФУ, обґрунтовуючи заяву, спір виник щодо обов'язку зі сплати такого внеску у фізичної особи - підприємця, якому пенсію призначено зі зменшенням пенсійного віку на підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (796-12) «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що вони ухвалені за різних фактичних обставин справ, що не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Сумах відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.