Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів: Горбатюка С.А., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної державної адміністрації м. Запоріжжя, третя особа - ОСОБА_2 про встановлення відсутності повноважень за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2006 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Ленінської районної адміністрації м. Запоріжжя, третя особа ОСОБА_2 про встановлення відсутності повноважень суб'єкта владних повноважень.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що мешкає у квартирі АДРЕСА_1

27 лютого 1997 року орган приватизації Ленінської районної адміністрації видав розпорядження № 172-п про приватизацію ОСОБА_2квартириАДРЕСА_1

На підставі розпорядження ОСОБА_2 27 лютого 1997 року отримав свідоцтво про право власності на зазначену квартиру. Між тим, на його думку, приватизація проведена незаконно, оскільки у жилому приміщенні тривалий час ніхто не проживав. Незаконною приватизацією, на його думку, порушуються його права як мешканця сусідньої квартири, оскільки особи, які з'являються у помешканні ОСОБА_2, руйнують його майно. Просив визнати нечинним розпорядження № 172-п від 27 лютого 1997 року про приватизацію квартири № 56 по вул. Щасливій, 2 у м. Запоріжжі та свідоцтво про право власності на житло виданого на ім'я ОСОБА_2. 27 лютого 1997 року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року відмовленоОСОБА_1у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з порушенням вимог процесуального права, просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з визначенням, яке дано у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як видно з матеріалів даної справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу права власності на нерухоме майно.

Отже, дана справа є спором про право власності, а не у зв'язку з реалізацією відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суддя суду першої інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної державної адміністрації м. Запоріжжя про встановлення відсутності повноважень, а апеляційний суд, залишаючи рішення без зміни ухвалу судді суду першої інстанції, правильно виходили з того, що заявлені позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач фактично просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, що відноситься до цивільних правовідносин. Даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд першої інстанції вірно послався на пункт 1 частини першої статті 109 КАС України та відмовив позивачу у відкритті провадження, а апеляційний суд помилково змінив мотивувальну частину ухвали судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року, зазначивши, що необхідно було керуватись саме статтею 108 КАС України та повернути заяву позивачеві.

Положення статті 108 КАС України регулює питання щодо повернення позовної заяви і, зокрема, у випадку, коли дана справа не підсудна саме адміністративному суду, до якого подано позовну заяву.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року слід залишити без зміни, а мотивувальну частину ухвали апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2006 року в частині виправлення помилки в рішенні суду першої інстанції змінити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної державної адміністрації м. Запоріжжя, третя особа - ОСОБА_2 про встановлення відсутності повноважень залишити без зміни, а мотивувальну частину ухвали апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2006 року в частині виправлення помилки в рішенні суду першої інстанції змінити, вказавши на те, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.