Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Маринчак Н.Є.

Суддів: Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову господарського суду Харківської області від 15 серпня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року

у справі №АС-42/282-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс"

до відповідачів: 1.Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, 2.Відділення Державного казначейства у Ленінському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними та стягнення суми, -

У травні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовом, у якому з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 30.06.2006р., поставлено питання про: визання неправомірними дії суб’єкта владних повноважень – ДПІ у Ленінському районі м. Харкова щодо неповернення грошових коштів в розмірі 19000,00грн.; стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та понесеної шкоди з Державного бюджету України на його користь.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивачем було сплачено до Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 19000,00 грн. відповідно до договору купівлі-продажу № І-386-Ф/2003 від 17.10.2003р., який судом було визнано недійсним та які не були повернуті відповідачем в добровільному порядку. Тому позивач просить стягнути вказану суму та суму інфляції на яку знецінились безпідставно отримані відповідачами грошові у розмірі 6241,50грн., суму відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4695,66грн., майнову шкоду з урахування індексу інфляції у розмірі 2938,50грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 15.08.2006р. позовні вимоги були задоволені. Судове рішення мотивоване тим, що обов’язок щодо повернення грошових коштів по визнаній угоді недійсною витікає із положень ст.ст. 216, 229, 661 ЦК України та прострочка виконання грошового зобов’язання тягне за собою сплату суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а понесені позивачем витрати по сплаті державного мита, судових витрат та витрат на відрядження є витратами, понесеними не з власної ініціативи позивача також підлягають стягненню на його користь

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2003 року рішення суду першої інстанції було скасовано в частині стягнення

561,87 грн. майнової шкоди, в іншій частині постанову господарського суду Харківської області від 15.08.2006р. залишено без змін. Судове рішення вмотивоване тим, що позивачем не було надано підтверджуючих документів стосовно здійснених ним витрат на вказану суму саме по цій справі.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх інстанцій відповідач-1, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати вищезазначені рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідача-1, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

23.05.2003р. позивачем було придбано нежитлові будівлі на біржовому аукціоні Харківської товарної біржі на загальну суму 20000,00грн. відповідно до договору купівлі-продажу №І-386-Ф/203 від 17.10.2003р., який рішенням господарського суду Харківської області у справі №42/333-06 від 29.04.2004р. було визнано недійсним. Відповідно до вказаного правочину позивачем було сплачено 19000,00грн. до ВДК у Ленінському районі м. Харкова на підставі платіжного доручення №50 від 27.05.2003р. Та, оскільки, позивач фактично не отримував і не володів придбаними спірними приміщеннями, то вважає, що сплачені ним кошти до Державного бюджету підлягають поверненню.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст.1214 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Стаття 536 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги, що під час здійсненн продажу нерухомого майна ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не мала правових підстав на продаж цього майнового комплексу. За таких обставин, на підставі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями має бути відшкодована у повному обсязі.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висноками судів попередніх інстанцій про обгрунтованість позовних вимог щодо визнання неправомірними дії відповідача-1 по неповерненню позивачу 19000,00грн., правомірним є і стягнення з державного бюджету України на користь ТОВ "Техносервіс" безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 19000,00грн. та 6241,50грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обгрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 15 серпня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року– залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.